Допитливість та цікавість, як спонукальна сила, що виникає із відношення людини до світу, давно привертає до себе увагу психологів, педагогів. У науковій літературі зустрічаються різні підходи до визначення цих понять. Але не дивлячись на різне трактування, в основі будь-яких конкретних інтересів лежать потреби і відношення. Потреба може стати основою для формування інтересу, але й сам інтерес може перетворитися в потребу особистості. Загальною ознакою інтересу виступає емоційне відношення до предмету інтересу. При цьому повинна усвідомлюватися життєва значимість об’єкту діяльності.

Психологи, розглядаючи сходинки розвитку пізнавальних інтересів, виділяють такі складові:

• цікавість,
• пізнавальний інтерес,
• теоретичний інтерес.

Цікавість частіше за все пов’язана з новизною предмету. Стадія пізнавального інтересу вирізняється прагненням учнів вирішити проблемне питання, пізнати закономірності, встановити причинно-наслідкові зв’язки явищ. Пізнавальний і професійний інтереси тісно пов’язані між собою. З одного боку, професійний інтерес є частиною більш широкого пізнавального інтересу, з іншого боку, професійний інтерес містить елементи пізнавального інтересу. Разом з тим ці два види інтересів різняться між собою у залежності від мети діяльності.

Пізнавальний інтерес спрямований в основному на набуття знань. Навіть трудова діяльність може виходити із пізнавальної задачі. Професійний інтерес спрямований на професійну діяльність, хоча при його формуванні суб’єкт можливо зайнятий набуттям знань. Він виражається в направленості розуму, почуттів, волі до певної виробничої діяльності, до оволодіння потрібними знаннями, міцними навичками і гнучкими вміннями у цій діяльності. Отже, професійний інтерес або інтерес до професії - це направленість розуму, волі, почуттів молодих людей на оволодіння вибраною професією. Тому, завдання педагогів полягає в першу чергу в тому, щоб пробудити інтерес до вибраної учнями професії, розвивати та укріплювати його на протязі навчання і подальшої роботи.

Невід’ємною складовою навчання в сучасних умовах є системний підхід до професійної підготовки учнів, відповідно до кон’юнктури ринку праці, забезпечення потреби суспільства і держави у висококваліфікованих конкурентоспроможних фахівцях. Отже, одне з основних завдань професійної освіти - розвивати в учнів інтерес до навчання і праці, навчити прийомам навчальної та виробничої праці, розумової та трудової діяльності. Вирішення цього завдання можливе тільки за умови активізації пізнавальної і трудової діяльності учнів шляхом впровадження системи ефективних засобів і способів заохочення учнів до активної праці і навчання.

Відомо, що інтерес до професії мобілізує всі психічні процеси: сприйняття, пам’ять, мислення, уяву і забезпечує їх специфічний розвиток в залежності від конкретної спеціальності. Зацікавлення професією активізує всю наступну пізнавальну діяльність людини не тільки у вузькопрофесійному плані, але й у області суміжних професій, створює передумови для творчої праці, об’єднує людей.

Отож, першочерговим завданням майстра на уроках виробничого навчання є формування в учнів стійкого інтересу до вибраної професії, позитивного ставлення до процесу навчання. Досягти цього можна за допомогою різних форм та методів проведення уроків в\н, як традиційних, так і нетрадиційних. Головне, щоб урок був цікавим, адже тоді він спонукатиме учнів задуматися, осмислити інформацію, сформувати власну точку зору. Лише тоді учень буде творчо підходити до виконання практичних завдань, свідомо набувати та вдосконалювати прийоми роботи. Слід завжди шукати нові форми проведення уроків, щоб урізноманітнити навчальний процес, зацікавити учнів.

З досвіду знаю, що нестандартні уроки пожвавлюють інтерес до навчання, зацікавлюють учнів, дають можливість більше працювати самостійно. У додатку подано розробку нестандартного уроку в\н, у якому поєднано традиційні і нетрадиційні форми роботи на уроці: пояснення майстром нового матеріалу, перевірка домашнього завдання за допомогою тестів і вирішення кросвордів, закріплення нових знань та навичок під час командного змагання під час естафети, конкурсу складання документів, проведення імітаційної гри.

Зупинюсь докладніше на методі ігрового моделювання, адже саме ігрові підходи до навчання відіграють важливу роль у активізації пізнавальної діяльності учнів і в підвищенні їхнього інтересу до навчання.

Ігрове моделювання - це метод, при якому навчання прийняттю певного рішення здійснюється шляхом імітації реальної діяльності і поведінки людей у відповідній ситуації. Це такі методи як ділова, рольова, сюжетно-рольова ігри.

Гра передбачає виконання учнями певних ролей, осмислення рольових обов’язків, тобто містить в собі елементи перевтілення. Включення гри в навчання створює передумови для концентрації уваги і стимулювання пізнавальної активності учнів, через опору на їхні ігрові потреби. А через них - на цілеспрямований інтерес до навчання з професії.

Ігрові форми успішно розв'язують не тільки навчальні та розвиваючі, і й виховні задачі. Одна з самих сильних сторін гри - демократичний стиль спілкування. У ході гри найбільш повно розкриваються соціальні позиції учнів, їхні установки, культура спілкування. Поряд з цим формуються такі ділові якості як вміння відстояти свою думку, аналізувати і оцінювати свої дії, розвивається реакція, такі риси як вміння точно і лаконічно висловлювати свою думку.

Навчальна діяльність не повинна стояти осторонь розважальності. Бо особливості людської діяльності в тому, що вона потребує одержання швидкого результату. І в цьому допомагає азарт гри, де людина отримує задоволення, радість перемоги, відчуває свої сили і можливості. Все це є досить важливим стимулом у діяльності. Крім того, на мою думку, під час таких ігор можна сформувати в учнів якості, які потрібні секретарю чи оператору комп’ютерного набору у професійній діяльності.

Гра - це вид діяльності, мотив; якої полягає не в її результатах, а в самому процесі.

Ділові та рольові ігри зайняли одне з перших місць серед найбільш продуктивних методів навчання. Вони сприяють розвитку творчого мислення, формуванню практичних вмінь і навичок, дозволяють стимулювати увагу і підвищувати інтерес до знань, активізувати і загострювати сприйняття навчального матеріалу.

Ділова гра - це репетиція виробничої чи суспільної людини. Вона дає можливість програвати будь-яку конкретну ситуацію (наприклад, у нашій грі: проходження співбесіди під час прийому на роботу), що дає змогу краще зрозуміти психологію людей, а це безумовно важливо для будь-якої професії. Вона починає враховувати професійні і посадові інтереси учасників. Незвичність проведення заняття, несподіваність та новизна пред’явлення завдань формує стійкий інтерес до навчання. Роль інтересу в активізації діяльності полягає в тому, що він дає людині силу, легкість в оволодінні знаннями та вміннями, знімає втомлюваність, скованість у спілкуванні, створює здоровий клімат у колективній діяльності.

В системі активного навчання використовується 5 модифікацій ділової гри.

1. Імітаційні ігри. На уроці імітується діяльність певної організації, її підрозділу. Імітуватися можуть події, конкретна діяльність людей (наприклад, організація і проведення нарад, організація співбесіди при прийомі на роботу тощо) і обстановка або умови, в яких здійснюється діяльність. Сценарій такої гри містить сюжет подій, опис структури і призначення імітованих об’єктів, а також опис обстановки, де відбувається подія.
2. Операційні ігри. Вони допомагають відпрацювати виконання конкретних операцій, наприклад ведення ділових; телефонних розмов, чи оформлення комплексу документів при прийомі на роботу. В них моделюється відповідний процес.
3. Рольові ігри. В таких іграх відпрацьовується тактика поведінки, дій, виконання функцій і обов’язків конкретної посадової особи, наприклад, відвідувач-секретар-керівник тощо. Для проведення рольової гри розробляється модель ситуації, між учнями розподіляються ролі з обов’язковим змістом.
4. Метод інсценування. Це своєрідний «діловий театр», коли розігрується яка-небудь ситуація, поведінка людини в даній обстановці. Тут учень повинен мобілізувати весь свій досвід, знання, навички, зрозуміти роботу свого образу, оцінити обстановку і знайти правильну лінію поведінки. Основне завдання цього методу - навчити учня орієнтуватися в різних обставина, давати об’єктивну оцінку своїй поведінці, враховувати можливості інших людей, встановлювати з ними контакт, впливати на їх діяльність. Для цього методу складається сценарій, де описується конкретна ситуація, функції і обов'язки діючих осіб, їх задачі. Наприклад, як повинен повести себе секретар з роздратованим і неввічливим відвідувачем, або з відвідувачем, який прийшов без домовленості, а в керівника в цей час нарада.
5. Психодрама і соціодрама. Вони близькі до рольової гри і методу інсценування. Це вже соціально психологічна гра, під час якої удосконалюються вміння відчувати ситуацію в колективі, оцінювати стан іншої людини, вміння увійти з нею в контакт. Наприклад, керівник умовно доручає секретарю передати певному співробітнику певне розпорядження і проконтролювати його виконання. Секретар, враховуючи психологічні особливості даного співробітника, повинен вирішити, в якій формі виконати це доручення: чи оголосити його у наказовій формі, чи дослівно передати слова керівника, чи оформити це у вигляді документу тощо. Учень має обов’язково обґрунтувати свій вибір, враховуючи всі характерні фактори.

Ігрове моделювання довільно використовувати не лише під час уроків в\н, а й під час проведення виховних заходів. У додатку наводиться сценарій гри «Через труднощі до успіхів», де поєднано різні моделі ігор.

Будь-яка ділова гра проводиться за етапами:

1. Введення в гру (знайомство учнів з порядком гри і виступів, складом команд, оцінюванням гри) - створюється психологічна установка для розв’язання проблеми та взаємодії учасників. Мета гри формулююється як завдання: хто краще? Хто швидше? тощо. Хід гри, дії учасників визначаються правилами, в яких вказую, що повинні робити учасники гри, а що їм забороняється. У правилах вказується як оцінюються дії учасників гри.
2. Постановка проблеми: При постановці проблеми передбачається розвиток її логічної структури, визначення області пошуку, актуалізація опорних знань і способів дій учнів. При цьому необхідно знати не тільки рівні навченості та індивідуальні особливості кожного учня, але й їхнє ставлення до виробничого виду праці, норми поведінки, прийняті в даній групі.
3. Процес гри: Одержавши завдання і знаючи її ролі, команди переходять до її розв’язання. Знаходження шляхів та напрямів розв’язування проблеми залежить від виду гри.
4. Оцінка дій учнів у розв’язанні проблеми і підведення підсумків: Оцінювання дій учнів виконується або педагогом, або журі чи експертами з числа учнів. Під час оцінювання враховується:

• найбільша значимість результатів, досягнутих учнями при розв’язанні задач;
• критично аналізуються; коментуються та узагальнюються вислови учасників гри;
• експертами, журі чи педагогом висловлюється власна точка зору на процес і результат розв’язань проблеми
• підсумовуються бали, одержані командами.

Від традиційних методів навчання ділові ігри відрізняють такі особливості:

1. Під час ділової гри процес навчання максимально наближений до реальної практичної діяльності, використовуються моделі реальних умов, подій. Так як ділова гра - імітаційний процес, то його можна застосовувати і при вивченні, і при закріпленні матеріалу або навичок.
2. Ділова гра є ігровим методом навчання. Всі учасники приймають участь у ній в тих чи інших ролях, які відображають інтереси їхніх ролей. А оскільки інтереси для різних ролей не співпадають, то гравцям приходиться приймати рішення у конфліктних ситуаціях.
3. Ділова гра є колективним методом навчання.
4. В ділових іграх спеціальними засобами створюється певний емоційний стан гравців - це активізує процес навчання. У діловій грі засвоюється близько 90% матеріалу. Вчені також стверджують, що відтворення матеріалу, який запам’ятався мимовільно в 1,5 разів було кращим, ніж того, який запам’ятовувався довільно.

Такі ігри розвивають вміння розуміти і оцінювати себе, а також особливості інших людей, виховують терпимість до людей, більш дружнє ставлення до них, знижують агресивність.

Сформульовані вище особливості ділових ігор ставлять специфічні вимоги до розробки, організації і проведення ігор. Перш за все при конструюванні ділової гри необхідно створити модель реальної системи, в структурі якої учні будуть відпрацьовувати професійні вміння та навички. Далі потрібно продумати організацію спільної діяльності учасників гри.

Щоб учасники гри діяли «як у житті», потрібно розробити критерії і системи оцінки їх діяльності у грі, мати на увазі, що гра повинна відповідати соціальним, економічним та іншим нормам. Слід також забезпечувати необхідну долю конфлікту при вирішенні задач, використовуючи ті чи інші засоюи для створення керованої емоційної напруги.

Повинна бути розроблена структура гри, логічна та часова послідовність завдань запропонованих гравцям. Потрібно продумати всі питання, пов’язані з керуванням грою, у тому числі співвідношення керівника гри і ігровими групами та групою забезпечення, яка є його помічником.

Необхідно серйозно зайнятись розробкою методичного забезпечення гри. Воно повинно дозволити самим авторам проводити її не витрачаючи зайвого часу на обробку результатів кожного етапу. Не слід забувати і про те, що гра має бути сконструйована та описана так, щоб її можна було проводити без участі тих, хто її розробив. Тільки тоді можна казати про можливість успішного застосування ділової гри.

При оцінюванні ефективності ділової гри можна виділити декілька складових:

1. Перш за все, одним з основних джерел ефективності навчальної ділової гри являється економія часу.
2. За допомогою ділових ігор формуються думки, навички та якості, котрі не можливо відпрацювати іншими методами навчання.
3. За результатами оцінювання діяльності учасників під час ділових ігор можна отримати достатньо повну картину професійних і особистих якостей учасників.

У іграх найбільше відпрацьовуються:

• уміння приймати рішення у реальних ситуаціях і захищати їх;
• уміння працювали у колективі над вирішенням спільної задачі;
• ініціативність і творче відношення до своїх обов’язків.

Використання нестандартних прийомів навчання при підготовці секретарів та операторів КН - це  оптимальний шлях, який дає змогу учням найкраще засвоювати вміння і навички з обраної професії, створює об’єктивні умови для концентрації уваги і стимулювання пізнавальної активності учнів. Ігрова ситуація сприяє застосуванню проблемних методів навчання, надає можливість більш повно розкрити індивідуальні здібності учнів, покращує організацію навчального процесу і контролю за якістю засвоєння знань.

Гра дає можливість створити виробничу ситуацію, уявити себе в умовах реальної діяльності і стимулює до розв’язання конкретних завдань. Крім того ігри виховують повагу до чужих думок, терпимість, вміння вислуховувати інших, відповідальність за прийняття рішення та багато інших якостей, які так важливі у трудовій діяльності людини (зокрема, у професії секретаря).

У практиці виробничого навчання в залежності від змісту матеріалу та інших чинників, застосовуються такі види ігор: аукціон, «Знавці», «Доганялки», «Лото», «Марафон ерудитів», «Що? Де? Коли?», «Учитель» та ін.

Крім того, на виробничому навчання можна застосовувати ігрові елементи на певних структурних частинах уроку. Наприклад, при перевірці домашнього завдання можна проводити гру «Кубик», «Вертолинка», або опитування «питання-відповідь на пари» тощо. На заключному інструктажі при розборі помилок, коли і команда розбирає помилки, допущені іншою і навпаки.

Деколи можна застосовувати на уроці «мозковий штурм», або «мозкову атаку», коли командам даються завдання (якусь ситуацію чи проблему), а вони намагаються знайти найбільш оригінальне вирішення її.  Правилами гри забороняється критикувати навіть самі незвичні рішення. Вибираються і оцінюються найефективніші.

«Мозкову атаку» слід організовувати тоді, коли досить часу, матеріал не об’ємний, порівняно не важкий, учні мають з цього життєвий доссвід, стикалися з проблемою на виробничій практиці, деякі поняття - такі або подібні, вивчали на попередніх уроках, по інших предметах тощо.

Потрібно зважити, чи посильна поставлена проблема для самостійного її вирішення учнями. А потім продумати, як краще сформулювати питання,організувати роботу.

Учні об’єдну.ються у ланки по 4-5 чоловік. При цьому враховуються здібності учнів, їх бажання. Вибираються ланкові.Пояснюються їх функції та обов’язки. Ставиться перед учнями проблема, пояснюються, що від них вимагається, роздаються завдання, викладені письмово, кожній ланці, вказується час для самостійної роботи, оголошуються критерії оцінки роботи ланок, якщо потрібно, надаються настанови. Ланкові знають, що думки усіх членів ланки потрібно записати і відмітити, хто яку висловив, щоб потім реально оцінити роботу кожного. Цікаво спостерігати, як самостійно працюють учні над вирішенням проблеми. Вони сильно збуджені, активні, сперечаються між собою, азартно світяться їх очі.

Після закінчення самостійної роботи над проблемою ланки звітують про виконання роботи, обґрунтовують своє рішення. Майстер оцінює роботу кожної групи по кількості раціональних ідей, правильних думок, призначаючи за кожну певну кількість балів. Таким чином, ланка отримує відповідну кількість балів за роботу, а ланкові розподіляють їх серед членів ланки відповідно до вкладу кожного в колективну роботу. Потім інформують майстра, кому і яку оцінку поставити. Таким чином і виховується в учнів справедливе і принципове відношення до своїх товаришів.

Як і кожен метод, «мозкова атака» має свої плюси і мінуси. Однак практика її використання показує, що для розвитку пізнавальної активності учнів на уроках, для активізації їх розумової діяльності, логічного мислення, виховання, співробітництва, відповідальності, цей метод незамінний. Учням він подобається, бо вносить різноманітність у їх навчальну діяльність, дає можливість відчуити себе здатними на творчу роботу, проявити свої здібності.

«Мозкова атака» - це колективна робота. А колективна робота сприяє зближенню учнів, зміцненню їх взаємовідносин. Складаються сприятливі умови для розвитку як всієї групи, так і особистості кожного учня. Навіть в тих, хто не встигає, з’являються успіхи в навчанні, тому що в результаті взаємодопомоги ліквідовуються прогалини в знаннях, розвивається наполегливість і потреба в розумовій праці.

«Мозкова атака» захоплює більшість учнів, зменшує кількість пасивних і байдужих.

Використання активних методів навчання не тільки і не стільки передбачає мету навчити учнів, скільки зацікавити їх в навчальній роботі, підвищити інтерес до навчання, викликати бажання вчитись. Вільний творчий пошук учнів, обмін думками,змагання, взаємоконтроль та самоконтроль - все це сприяє активномузасвоєнню учнями знань та вмінь, створенню емоційного контакту між всіма учасниками навчального процесу.

Зрозуміло, що не можна буквально всі уроки перетворювати в гру, але цього і не потрібно робити. Необхідно враховувати таке: мету гри, важкість теми (беруть ті теми, які важко засвоюються при традиційних способах навчання), використовувати такі ігрові ситуації, які знайомі більшій частині учнів. Тоді ігрові ситуації на уроці підвищать інтерес учнів до матеріалу, зроблять навчання більш сприятливим, створять певний емоційний настрій, принесуть задоволення від процесу пізнання на уроці.

Ми живемо у переломний час. Корінна зміна формації, перебудова господарства, розвиток нових економічних відносин, спонукає до нового погляду на, здавалося б, звичні речі. Нове мислення, нові форми на моделі господарювання, пошук ефективних методів трудової діяльності, зумовлює сучасний діловий стиль. Сьогодні кваліфікованого спеціаліста називаємо «діловою людиною». У цьому прояв поваги та визнання професійних якостей. Але ж діловими людьми не народжуються, ними стають у процесі щоденної праці, наполегливого навчання, самоосвіти та самовиховання. У постіндустріальну епоху матеріальне виробництво перестає бути головною метою, тим більше єдиною мірою суспільного прогресу, а людина - лише придатком матеріального виробництва. Досить часто класична модель освіти не відповідає потребам сьогодення, бо прогресує тенденція розриву між системою освіти і реальними умовами життя суспільства.

Традиційна модель освіти, цілеспрямована на передачу майбутньому спеціалістові необхідних знань, навичок, втрачає свою перспективність. Потрібне проведення акценту із знань спеціаліста на формування особистісних якостей людини, кі одночасно є метою і засобом його підготовки до майбутньої професійної діяльності. Важливими цілями системи освіти мають бути творча діяльність спеціаліста, здатність до гнучкої перебудови, згідно із зміною системи соціальних і культурних орієнтацій особистості. Науково-технічний прогрес привів нас в інформаційну еру. Це означає, що багато професій пов’язані з виробництвом і опрацюванням інформації, а не потребує значних змін в умовах і методах праці, навіть у способі життя.

До таких професій належать і професії секретаря керівника та оператора КН. У функції секретаря входить ретельне, продумане виконання свої обов’язків, розсудливе, спокійне, гідне вирішення питань у межах своєї компетенції секретар має відчувати нюанси справи, що дає йому змогу без суттєвих затрат часу і зусиль виходити із важких ситуацій. Він працює із документами, і з людьми, виконує доручення, роботи не пов’язані між собою - це спонукає до правильного розподілу часу й уваги, самодисципліни. Крім цього для секретаря важливі такі якості як інтелігентність. Тактовність, доброзичливість, дипломатичність, охайність, привабливий вигляд, відчуття часу, грамотна мова, вболівання за авторитет установи, в якій працює. Отже секретарська справа потребує багато знань, вмінь та енергії. Не завжди можна досягти у майбутніх секретарів формування цих якостей лише традиційними способами -- навчання та виховання.

Однією з важливих особливостей навчально-виховного процесу в сучасних умовах є те, що заклади освіти мають право самостійно обирати форми і методи організації навчально-виховного процесу, а педпрацівники самостійно визначати способи навчання і виховання учнів. Головним у виборі форм та методів навчання має стати перехід від педагогіки авторитетної до педагогіки співробітництва, тобто педагог повинен стати не транслятором готових знань, умінь.  А вміти організувати так навчально-пізнавальну діяльність учнів, щоб надати допомогу учням в самостійному засвоєнні нових знань, оволодінні новими навичками. Майстру виробничого навчання  в цьому допоможуть такі форми і методи навчання, які оптимально взаємодіють на кожному етапі уроку допомагали поєднувати колективну роботу учнів на уроці з їх самостійною діяльністю. Традиційні форми і методи не завжди дають бажані результати, тому у вирішенні сьогоднішніх проблем варто застосовувати і нетрадиційні підходи. Це дозволяє активізувати роботу учнів, зацікавити їх темою, зробити більш продуктивною співпрацю учнів і майстра.

Таким чином методи активного навчання розвивають критичне мислення, творчу уяву, забезпечують в процесі навчання глибоке і міцне засвоєння матеріалу, полегшують навчальну працю і підвищують продуктивність, сприяють переборенню в учнів негативного ставлення до навчання та формують в них інтерес. Все це є важливою передумовою можливості у випускників профтехосвіти, успішно займатися самоосвітою, швидко адаптуватися в різних ситуаціях, бути конкуретноспроможними на ринку праці.

«Посередній учитель - викладає, хороший учитель - показує, а великий учитель - надихає»

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ДІЛОВОЇ ГРИ

Призначення і мета гри. Визначається мета проведення гри, вказуються навчально-виховні задачі, які розв’язуються в її процесі, знання яких необхідні в даній грі і якими слухачі повинні оволодіти до її кінця.

Склад учасників та етапи проведення гри. Визначається загальне число учасників гри (контингент). Кількість і склад груп, розподіл ролей (посад) в кожній групі, вказуються етапи. Керівництво грою здійснюється, як правило, викладач курсів, один з яких виступає в ролі керівника, інші - консультантів, треті - арбітрів тощо. При цьому з числа слухачів можна виділити помічників для виконання функцій технічних працівників та учасників у рахунковій комісії. Розробити хід гри за етапами.

Матеріально-технічне оснащення гри. Встановлюється, при виконанні яких дій, яким учасникам, які ТЗН слід використати: плакати, таблиці, калькулятори, алгоритми, машинні засоби, комп’ютери тощо.

Процес гри. Процес гри, як правило, здійснюється в три етапи: 1 - підготовчий, 2 - ігровий, 3 - підсумковий. Визначається час на проведення гри. Процес гри можна представити у вигляді блок-схеми:

І. Підготовчий етап - Підготовка аудиторії до заняття. Всі учасники гри займають свої місця, позначені табличками з написами. Мають бути розвішані плакати, роздані інструкції, підготовлені технічні засоби. Керівник об’являє мету і завдання гри, визначає умови, в яких вона проходить, розповідає про послідовність етапів і кроків, взаємозв’язок функцій, підкреслює відповідальність кожного з них, вказує порядок порахування балів.

• Вступна лекція.
• Актуалізація знань слухачів.
• Оцінка рівня знань слухачів.
• Формування підгруп і розподіл ролей між учасниками гри.
• Інструктування учасників гри.

Інструктування. Кожен учасник гри у відповідності до виконуваної ролі має отримати інструкцію, в якій вказуються обов’язки, функції та операції, які він має виконувати на всіх етапах гри. Під час розподілу ролей слід враховувати особисті якості учасників, рівень їх знань, здібності, досвід, темперамент тощо.

П. Ігровий етап.

• Ознайомлення учасників гри з документами, які характеризують ситуацію, і з вказівками з проведення гри.
• Попереднє обговорення ситуації і плану дій слухчів без участі викладача.
• Обгрунтування і прийняття слухачами підсумкових рішень.
• Під час проведення гри керівник об’являє кожний черговий крок, інструктує учасників про порядок і способи їх реалізації, вказує відведений час.
• В ході гри підводяться підсумки кожного етапу або кроку з метою посилення духу змагання. Керівник коментує хід гри, відмічає рішення, вказує на помилки і упущення.

3. Підсумковий етап. - Захист прийнятих рішень перед слухачами. Аналіз керівником прийнятих рішень. Облік та оцінка діяльності слухачів на всіх етапах роботи.
4. Критерії оцінки учасників гри.

1. Творчий потенціал.
2. Професійна підйомність (готовність ввійти в творчий та ігровий стан)
3. Культура суперечки (вміння не переходити на особистості).
4. Комунікабельність, здатність відчувати задоволення від спілкування ( бажання ділитися думками, проявляти повагу до співбесідників).
5. Позиція учасника (пасивність, активність).
6. Інтелектуальний потенціал (здатність генерувати ідеї).
7. Схильність до рефлексії (самоаналіз, аналіз власної думки).

МЕТОД «МОЗКОВОЇ АТАКИ» виник у 30-ті роки як спосіб колективного генерування нових ідей. Запропонував А.Осборн в 1937 р. (США)

Історія багата прикладами того, як часом досить складна проболема не піддається розв’язанню традиційними способами, але раптом знаходила оригінальне вирішення в умовах «мозкової атаки».

За своєю метою «мозкова атака» є універсальною: дослідницькою - дозволяє розв'язувати нові проблеми; навчальною - покликана навчати ефективним методам роботи; розвиваючою - формує продуктивний стиль мислення на основі більш ефективного самоуправління. Суть методу мозкової атаки полягає в поділі у часі на кілька етапів процесу розв’язання проблеми в умовах колективної взаємодії

Проведення заняття організовує модератор-ведучий (майстер, викладач). Учасники гри поділяються на носіїв ідей-генераторів та аналізаторів-скептиків. Аналізатори збирають ідеї генераторів, піддають їх аналізу, відбираючи нові, оригінальні ідеї розв’язання проблеми.

В загальному вигляді процедура «мозкової атаки» складається з кількох етапів:

1. На 1 етапі визначаються умови колективної роботи, правила роботи, повідомлення та візуальний показ проблеми. Можна включити кілька вправ для активізації діяльності учнів. Час 10-15 хв.
2. 2 етап - мозкова атака, штурм поставленої проблеми. Генерування ідей починається за певним сигналом одночасно у всіх групах. На цьому етапі забороняється сперечатись, критикувати, давати порівняльну оцінку. До кожної групи прикріплюється експерт з числа слухачів. Час 10-15 хв. Цей етап проходить під девізом: «За мінімум часу - максимум ідей».
3. У 3 етапі беруть участь лише аналізатори. В їх функції входить включення ідей в систему і «відсіювання» чужих, класифікація ідей, обговорення, критика і якісна оцінка кожної ідеї, захист ідей від звичних аргументів, підведення підсумків.

Умови та правила «мозкової атаки»

1. Під час «мозкової атаки» немає ні начальників, ні підлеглих, новачків, є ведучий і учасники, ніхто не може претендувати на особливу роль, привілегії; переваги не дає навіть авторторство блискучих ідей.
2. Учасники повинні прагнути не до демонстрації своїх пізнань і кваліфікаціїї, а до розв’язання поставленої проблеми.
3. «Мозкова атака» потребує певного розкріпачення думки і свободи для уяви, чим незвичніша і несподівана ідея, тим більше можливостей на успіх.
4. Якою фантастичною і неймовірною не була б ідея, запропонована кимось із учасників, вона повинна бути зустрінута зі схваленням.
5. Категорично забороняються взаємні критичні зауваження і звинувачення, проміжні оцінки - вони заважають побудові і формуванню нових ідей.
6. Слід утримуватись від шаблонних пропозицій, стереотипних думок, стандартів і традицій. Це найважливіша умова успішної творчості.
7. Не допускати суджень ніби-то дана ситуація розвязана - теоретично таких положень у виробництві не існує.
8. Чим більше пропозицій, тим більша ймовірність появи нової й цінної ідеї.
9. Дозволяється ставити запитання колегам після уточнення і розвитку їхніх ідей, запитання повинні містити в собі оцінки або відношення до ідеї.