Субота, 2017-09-23, 5:51 AM
Навчальний блог викладача спецпредметів Цюпак Ольги Володимирівни
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна Реєстрація Вхід
Меню блогу

Категорії розділу
Інформаційна бібліотека [138]
Навчаючи - виховуємо [22]
Все про комп'ютерні технології та Web-дизайн [117]
технічні новинки, комп'ютерне обладнання, програмне забезпечення
Словник комп"ютерних термінів та сленгу [3]
Стенографія [10]
Етика, естетика [22]
Логіка [14]
Машинопис та Діловодство [100]
Психологія [47]
тести, оптичні ілюзії, акцентуації
Релігієзнавство [9]
Філософія [24]
Філологія [61]
мово-літературознавство, фольклористика
Українська обрядовість [182]
вірування, прикмети, етнографія, обереги
У світі цікавого [86]
Лірична сторінка [33]
Мережива долі [1]
розповіді про неординарних людей
Жартома і всерйоз [24]
Скарбничка мудрості [31]

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу


Користувачі
Гості сайту
 





Помощь блогеру



 


Головна » 2017 » Березень » 2 » Неоромантизм, його основні естетичні засади. Представники неоромантизму у світовій літературі і українській класиці
10:24 PM
Неоромантизм, його основні естетичні засади. Представники неоромантизму у світовій літературі і українській класиці

Неоромантизм, як мистецьке явище у світовій літературі представлений такими відомими іменами: Р.Кіплінг, Р.Стівенсон, Е.Войнич, Г.Ібсен, Дж.Лондон, М.Гумільов, Л.Андрєєв, ранній М.Горький, О.Грін, Б.Лавреньов.

З неоромантизмом в Германії пов’язана творчість Р. Хух 90—900-х років, деякі п’єси Г. Гауптмана, а також Э. Хардта, К. Фольмеллера, твори молодого Г. Гессе, ранні романи Я. Вассермана и Б. Келлермана, поезія П. Шеербарта,
М. Даутендея та ін.

Об’єднуючим «романтичним» началом була відмова від натуралізму у відображенні сучасної дійсності в її конкретних формах. Переживанням героїв зазвичай надавалось особливе метафізичне значення. Людина існувала в стані постійного нервового напруження, саме тому, що душа людини губилась між двома правдами — правдою земного і іншого, неземного існування. Містичне значення отримала сама повнота земного існування: земне, чуттєве. Звичне отримувало незвичну багатозначність.

Неоромантизм включав в себе риси символістської естетики. Велику увагу  в Германії на рубежі століть привертав Метерлінк і пізніші символістські драми Ібсена. Однак аналогії містичному символізму Метерлінка в німецькій літературі рідкісні. Зазвичай підкреслювалась двоплановість: сутність конфликту була в непоєднуваності буденного і вічного, життєвого і духовного, звичайного та таємничого.

Гуннарсон (Gunnarsson) Гуннар - ісландський письменник. Представник неоромантизму в ісландській літературі. Опублікував перший роман «История рода из Борга». Намагаючись врятувати свою віру в «добро» і «людяність», звертається до абстрактної моралі (романи «Отверженный», 1916, «Блаженны нищие духом», 1920). Життя, близьке до природи, — единий захист від протиріч епохи — така ідея 5-томного автобіографічного роману Г. «Церковь на горе» (1923—28).

Складність літературної ситуації початку ХХ століття зумовлена взаємодією кількох поколінь митців, що дотримувалися різних естетичних принципів.

На межі віків продовжували творити реалісти старшого покоління: І.Франко, П.Грабовський, І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І.Карпенко-Карий, М.Кропивницький, М.Старицький. У 1880-90-х та 1900-х роках в українську літературу входить нове покоління письменників: Леся Українка, М.Коцюбинський, В.Стефаник, В.Винниченко, М.Черемшина, Л.Мартович, Ольга Кобилянська, С.Васильченко та ін.

Найважливішою ознакою літературного процесу межі століть є співіснування двох протилежних художніх напрямків: реалізму, який зазнає суттєвих змін порівняно з 19 століттям, та модернізму, що зароджується.

Межа століть позначена пошуками виходу з глибокої кризи, яка охопила всі сфери суспільно-громадського і культурного життя: економіку, політику, науку, релігію, мораль, мистецтво. Усі кризові явища отримали загальну назву („кінця віку”) – кінця не лише у формальному значенні, а й у переносно-символічному. Домінуючим настроєм у суспільстві стало передчуття апокаліптичних змін на рівні окремої особистості, народу, держави, цивілізації взагалі. Діапазон індивідуального сприйняття прийдешніх перетворень коливався від захоплено оптимістичного до пронизливо трагічного. Незважаючи на специфічні умови розвитку української нації (віковічна відсутність державності, громадських свобод, утиски з боку країн-поневолювачів), Україна не лишилася на узбіччі світового поступу. У вітчизняному мистецтві взагалі і в літературі зокрема виявились усі процеси, дискусії, пошуки шляхів подальшого розвою, що й в інших європейських країнах. Україна на зламі століть пережила захоплення багатьма ідейно-стильовими мистецькими течіями, що свідчить про її органічне входження у світову культуру.

У повітрі витав дух оновлення. Нове покоління митців, яке І.Франко назвав „молодою Україною”, прагнуло модернізації красного письменства.

Модерністські тенденції тією чи іншою мірою виявляються у творчості майже всіх письменників 20-х років ХХ століття. Серед широкого спектра стильових манер виділялися романтизм, неоромантизм, імпресіонізм, експресіонізм.

Стилістичні риси творчості новоромантиків точно схарактеризував Іван Франко у статті „Старе і нове в українській літературі”: „Для них головна річ – людська душа, її стан, її рухи в таких чи інших обставинах... Звідси брак довгих описів та трактатів у їх творах і та непереможна хвиля ліризму, що розлита в них. Звідси їх несвідомий наклін до ритмічності й музикальності як елементарних об”явів зворушень душі. Їх можна би назвати ліриками, хоча їх лірика зовсім не суб’єктивна; навпаки, вони далеко об’єктивніші від давніх оповідачів, бо за своїми героями вони щезають зовсім, а властиво переносять себе в їх душу, заставляють нас бачити світ і людей їх очима. Се найвищий тріумф поетичної Техніки, ні, се вже не техніка, се спеціальна організація тих авторів, виплід високої культури людської душі”.

На відміну від класичного романтизму, новий стверджував можливість подолання розриву між ідеалом та дійсністю. Новоромантики використовували такі засоби виразності:

  • психологізм;
  • набувають символи, міфи;
  • для розкриття внутрішнього світу персонажа залучається підсвідомість (прийом сну), лірична стихія;в
  • введення кількох співіснуючих точок зору

У творчості романтиків природа постає у єдності форм, фарб, звуків. Найуніверсальнішим видом мистецтва романтики вважали музику, вона була для них царицею мистецтв, основою їхнього синтезу. Слід додати також, що романтики пояснюють чуттєве через надчуттєве, більш окреслені сприймання чогось заміняють менш окресленими. Саме так і вишукані звороти в мові ніби віддаляють і водночас наближають до нашої уяви описувані предмети. Таким шляхом поезія надає нам можливість відчути глибини світу, інших світів, що знаходяться поза видимим.

В українській літературі виразником неоромантичних тенденцій є Леся Українка. Є всі підстави ствердити, що вона була зачинателем теорії і художньої практики неоромантизму, провісником та учасником перелому в духовному житті українців, а також першопочатківцем нових духовних та поетичних віянь доби ( їх вона сама називала новоромантизмом),  пов’язаних із зрушеннями початку століття. Вона була першою із так званих українських неоромантиків. Підтверджує це аналіз творчості поетеси. Новоромантичну гуманістичну концепцію Леся Українка виразила, а відповідну стильову манеру відтворили Ольга Кобилянська та частково Володимир Винниченко.

Як відзначають дослідники, неоромантичний світогляд поетеси спрямований „насамперед на визволення індивідуальності в житті і в соціумі”.

Слід зауважити, що неоромантизм передбачає визволення особистості в суспільстві, а не від суспільства, як у класичному романтизмі. Неоромантичний герой не вивищений, а підносить оточення до свого рівня, формуючи суспільство вільних особистостей. Така позиція свідчить про засвоєння неоромантизмом ідей Просвітництва.

Важливо, що неоромантичний світогляд Лесі Українки зафіксований не лише в її художній практиці. Поетеса розробляла також теоретичні положення неоромантизму. На її переконання, основоположним для неоромантизму є принцип „гармонії ідеалу з життєвою правдою”.

Як світоглядну ознаку неоромантизму Леся Українка підкреслювала прагнення особистості, яка не протиставлена суспільству, а діє в суспільстві, до визволення. „Старий романтизм прагнув визволити особистість, - але тільки винятково героїчну, - від натовпу; натуралізм вважав її безнадійно підпорядкованою натовпу... неоромантизм прагне визволити особистість в самому натовпі, розширити її права, дати їй можливість знаходити собі подібних або, якщо вона виняткова і до того ж активна, дати їй нагоду підносити до свого рівня інших... Таким чином знищується натовп як стихія, і на місце його стає суспільство, тобто спілка самостійних особистостей”. Отже, основна цінність неоромантичного світогляду, на думку поетеси, - вільна і соціально активна особистість, що є культуротворчим чинником суспільства. Леся Українка відзначала й таку особливість неоромантичної літератури, як емоційна виразність: ”Вони всі пишуть новоромантичним стилем і постійно протиставляють почуття розуму”.

Леся Українка – як поетка-романтик, вірить у правдивість смислу створеною нею метафори. У „Лісовій пісні” для поетичного відчуття природи не тільки вся природа, взята як одна цілісність, є живою та одухотвореною, але кожна її з’ява сповнена теплим подихом життя. І кожну дрібницю живого, як і все життя, поетка сприймає, благословляє і бачить у ній живу присутність безкінечного.

Характерною рисою романтичного сприйняття світу, яку знаходимо і в „Лісовій пісні”, є незадоволеність кінечним, яке нас оточує, і туга за безкінечним, трансцендентним, далеким і завжди рідним для безкінечної душі людської.

Коли всюди в цьому житті ми оточені божественною присутністю і якщо людська душа по-справжньому є настроєною для її відчуття, то в такому разі чи не найбільшою мірою наблизити людину до незнаної сутності речей може містична любов та романтичне кохання.

Коли людина любить, вона прозріває і помічає в улюбленій істоті її справжню сутність, яка є прихованою від інших, нелюблячих очей, помічає також безкінечну душу, зодягнену в нову плоть, - душу й тіло в одному таємничому поєднанні просвітлення.

Але не тільки улюблену душу відкриває кохання – воно приносить із собою також і глибоке знання містичної сутності світу.

Мало кому з Лесиного покоління українських письменників (зрештою, як і їхнім наступникам), вдалося підняти рідне слово на таку висоту людського духу, а в контексті драматичних проблем своєї епохи піднести до високого ідеалізму живий образ національного болю, показаного крізь призму загальнолюдського досвіду багатовікових традицій і набутків світової культури та зображена в них різноманітність явищ і подій.

Категорія: Філологія | Переглядів: 294 | Додав: Olga | Теги: представники неоромантизму, неоромантизм | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Календар
«  Березень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Друзі мого блогу
  • Інформаційний портал "Профтехосвіта Хмельниччини
  • Вище професійне училище № 25
  • Персональний сайт Коржан Т.В.
  • Створити сайт uCoz
  • Інструкції для uCoz

  • Сьогодні

    Архів записів

    Система Orphus
    Copyright MyCorp © 2012- 2017                       Всі авторські права захищені

    При використанні матеріалів блогу, посилання на джерело обов"язкове. Дякую за розуміння!

    www.copyright.ru

    %
    освітній портал Педагогічна преса