Холодні стіни, біла стеля,
Душа суха, немов пустеля.
Відкриті очі, та не бачу.
І щось болить, але не плачу.

Туман чи димова завіса?
Ввісні кричу... Якого біса?
Холодні руки - не зігріті.
Холодне серце - геть розбите.

І мертві квіти під ногами...
Ніхто не вилікує шрами.
І гасне сонце, зорі світять.
Вони тебе і не помітять.

Душевна травма? Сумніваюсь.
Дешева драма... Я не каюсь!
І смутку вистачить на всіх.
Для чого істеричний сміх?

А смуток довгий і густий.
Ти плач, кричи, але не ний.
А я вплету в волосся сльози
І мертві квіти на морозі.

Нехай всі бачать, хай сміються,
Плітки хай за спиною в'ються.
Отруює мій мозок дим.
Хтось буде добрим, а хтось - злим.

Таке життя. Бог не поможе.
Словами вбити кожен зможе.
Я знаю, встою, не зламаюсь.
Живу як можу. Я не каюсь!