Китай в другій половині 40 рр. ХХ ст. початок ХХІ ст.

Виконала:

учениця 26 групи

Іванова Наталія

Китай за часів Мао Цзедуна

Інакше склалася післявоєнна доля Китаю. Багаторічна кровопролитна громадянська війна завершилася перемогою комуністів. У 1949 р. вони прийшли до влади й проголосили Китайську Народну Республіку. У процесі перебудови китайського суспільства за зразок було взято радянську модель. Уже незабаром уся влада була зосереджена в руках вузького кола вищих партійних керівників, які утворили привілейовану верству й вивели себе з-під контролю народу. Фактично головні важелі керування опинилися в руках однієї людини — Мао Цзедуна, що став лідером компартії й держави, «вождем» китайського народу. Незабаром у країні склався культ особистості Мао Цзедуна.

Маючи необмежену владу в багатомільйонній країні, він щиро увірував у свою непогрішність і вирішив у найкоротший термін реалізувати власну версію комунізму. Період його правління став часом безперестанних політичних кампаній, які нерідко втягували у свою орбіту все населення країни. Пануючою стала ідеологія боротьби, що виправдовувала насильницьке прилучення людей до «соціалістичних ідеалів». Почалася епоха соціальних й економічних експериментів, жертвами яких стали мільйони китайців.

Так, у 1958 р. було проголошено політику «великого стрибка», яка за своєю сутністю була спробою форсованої індустріалізації країни. Однак ця політика закінчилася провалом і завдала величезної шкоди економіці КНР. До значних утрат призвела й політика «народних комун» — спроба «комунізації» аграрного сектора країни. Для того щоб урегулювати розхитану цими експериментами економіку, знадобилося кілька років.

У 1966 р. Мао Цзедун став ініціатором «культурної революції» (1966–1976). Він закликав молодь до революційного насильства, щоб у звільненому від залишків старого суспільства Китаї створити зразкову комуністичну державу. «Культурна революція» стала кривавим десятиліттям в історії Китаю. Вона породила хаос і масове насильство. Жертвами репресій, що розгорнулися по всій країні, стали близько 100 млн. осіб. Смерть Мао Цзедуна у вересні 1976 р. поклала край «культурній революції».

Сьогодення КНР

Після смерті Мао Цзедуна до керівництва в Комуністичній партії Китаю (КПК) прийшли реформатори, лідером яких був Ден Сяопін. Нове керівництво різко змінило курс: було вирішено відмовитися від політичних кампаній і зосередитися на вирішенні економічних проблем. З 1978 р. в історії країни розпочався якісно новий етап — етап ши­рокомасштабної економічної реформи, спрямованої на побудову «соціалізму з китайською специфікою».

Реформування економіки почалося із сільського господарства, де була запроваджена система «сімейного підряду» за збереження колективної власності на землю. Був узятий курс на введення елементів ринкової економіки. Державні підприємства переводилися на госпрозрахунок, заохочувався розвиток дрібного й середнього бізнесу. Найважливішим елементом китайської реформи стала так звана політика «відкритості». Вона передбачає всебічне розширення зв’язків із закордонними державами, активне залучення іноземного капіталу в економіку Китаю (з цією метою були створені «особливі економічні зони» зі сприятливими умовами для іноземних інвесторів).

Характерними рисами китайської реформи, що істотно відрізняють її від подібних перетворень у посткомуністичних країнах Східної Європи, є її еволюційний характер, а також відмова від використання рекомендацій Міжнародного валютного фонду й методів «шокової терапії». Проводячи широкомасштабні перетворення, китайці спираються на власні національно-культурні традиції й декларують принцип: «західна техніка — східна моральність».

Іншою специфічною особливістю китайської реформи є збереження в недоторканності колишньої політичної системи на чолі із КПК, що має монопольне право на владу. Китай залишається найбільшою у світі державою соціалістичної орієнтації. Партійно-державна влада жорстко контролювала всі перехідні процеси в країні, забезпечувала політичну стабільність у суспільстві. Політичні перетворення були відкладені на невизначений строк, а прихильники негайних змін жорстоко придушувалися. Щодо цього характерні події 1989 р. на пекінській площі Тяньаньминь, під час яких війська придушили виступ студентів.

Перетворення, що здійснюються в сучасному Китаї, приносять відчутні наслідки. Реформа значно прискорила темпи економічного зростання. Зросла економічна могутність країни. Китай перетворився на промислового гіганта світового рівня. Було успішно вирішено продовольчу проблему. Підвищилися доходи й життєвий рівень значної частини населення.

Політика «відкритості», швидке зростання економічного потенціалу КНР сприяли подальшому зміцненню її міжнародних позицій. Це дозволило успішно вирішити проблему «втрачених територій» — споконвічних китайських земель, захоплених іноземцями в колоніальний період. Так, у 1997 р. Гонконг (Сянган), що понад півтора сторіччя залишався англійським володінням, перейшов під юрисдикцію Китаю. А в грудні 1999 р. уряд КНР відновив суверенітет над колишнім португальським володінням Макао (Аомень). Ці території одержали статус особливих адміністративних районів Китаю. Щодо них проводиться політика, заснована на принципі «одна держава — два лади». Ця політика передбачає тривале збереження сформованого там капіталістичного укладу й звичного для населення способу життя.