Люди в своїй діяльності постійно зустрічаються з необхідністю опрацьовувати повідомлення. Читаючи книгу, розглядаючи предмети, людина обробляє, запам'ятовує, накопичує інформацію.

Для того щоб інформація стала надбанням багатьох людей, необхідно мати змогу зберігати її. Однак мало навчитися зберігати інформацію, ще необхідно її опрацьовувати, одержувати нову інформацію та передавати її.

На всіх етапах роботи з інформацією людина використовує різні пристрої: наприклад, датчики, компас, ваги, термометр, барометр тощо.

Зібравши інформацію за допомогою різних датчиків, людина приступає до її опрацювання і перетворення.

Одним із найефективніших сучасних засобів опрацювання інформації є комп'ютер. За допомогою комп'ютера вхідна інформація опрацьовується за певними алгоритмами, які складаються користувачем. Застосування комп'ютера як інструмента для роботи з інформацією багатогранні та різноманітні. Він дає змогу не лише працювати з відомими моделями об'єктів, але й допомагає їх вдосконалювати, а також створювати нові моделі об'єктів.

Середовище, в  якому зафіксовано повідомлення, називають  носієм повідомлення.

У «до комп'ютерні» часи повідомлення зберігали на різноманітних носіях: папері, картоні, фотокартках, кіноплівці, магнітній стрічці тощо. З появою перших комп'ютерів знайшли широке використання такі носії, як перфокарти та перфострічки.

Нині ми користуємося різними носіями повідомлень: папір, фото- і кіноплівка, магнітна аудіо- та відео стрічка, магнітні і оптичні компакт-диски тощо.

Носії інформації для комп'ютера поділяються на електронні, магнітні та оптичні.

Серед магнітних дисків використовуються гнучкі і жорсткі.

Гнучкі магнітні диски, або ГМД (FDD), дають змогу переносити інформацію з одного комп'ютера на ін­ший, а також зберігати інформацію, що не використовується на комп'ютері постійно. Випускаються дискети, як правило, з диском 3,5 дюйма та мають ємність 1,44 Мбайта.

Жорсткі магнітні диски, або вінчестери (HDD), є основним типом носіїв для тривалого зберігання інформації. Накопичувач включає власне магнітний диск, систему позиціонування і комплект магнітних головок; усе це розміщено в герметично закритому корпусі. Максимальна ємність жорстких дисків нині вже перевищила 200Гбайт.

Оптичні диски (компакт-диски) вирізняються великою ємністю і надійністю. Інформація заноситься на диск за допомогою високоточного лазера. Компакт-диски застосовуються для збереження на них великих програм, енциклопедій, ігор, високоякісних аудіо- та відеозаписів.

Існують СD-R, DVD-R — оптичні диски, на які можна здійснювати одноразовий запис, а також СD-RW, DVD-RW — оптичні диски, на які можна здійснювати багаторазовий запис. СD містять до 700 Мбайт, DVD до 4,5 Гбайт інформації.

Існують різні форми подання інформації — у символьному, текстовому, графічному вигляді. Є інші форми, наприклад, звукова, відео.

Символьна форма подання повідомлень є найбільш простою, в ній кожний символ має якесь значення. Наприклад: червоне світло світлофора, показники повороту на транспортних засобах, ранковий крик півня, різні жести, скорочення і позначення у формулах тощо.

У символьній формі використовуються букви, цифри, знаки, сигнали прапорцями, покажчики приладів тощо.

Текстова форма подання є більш складною. Ця форма передбачає, що зміст повідомлення передається не окремими символами, а їх сполученням, порядком розміщення. Послідовно розміщені символи утворюють слова, які у свою чергу можуть утворювати речення.

Текстові повідомлення використовуються у книжках, брошурах, газетах, журналах тощо.

Графічна форма подання повідомлень, як правило, має найбільший об'єм. До цієї форми належать фотографії, картини, креслення, графіки тощо. Графічна форма найбільш інформативна.

Повідомлення можна подавати одним із способів: літерами і знаками, жестами, нотами музики, малюнками, картинами, скульптурами, звукозаписом, кінофільмами тощо.

Існує змога переходити від одного способу подання інформації до іншого.

Як правило, подання повідомлення добирається так, щоб його передавання було якомога швидшим і надійнішим, а його опрацювання було якомога зручнішим для адресата. Тому часто до текстів додають уточнюючі рисунки, схеми, фотографії, і навпаки, до рисунків, схем, фотографій — пояснюючі тексти.

Важливо також, щоб повідомлення по можливості було коротшим, тобто його можна було якомога швидше прийняти і опрацювати, і разом з тим, за його допомогою можна було передати якомога більше інформації. До такого типу повідомлень відносять, як правило, графічні образи з відповідними короткими текстовими поясненнями — географічні карти, схеми, креслення, таблиці, діаграми, спеціальні коди тощо.

Щоб передати інформацію, її необхідно певним чином закодувати.

Кодування повідомлень — це перетворення повідомлень без зміни його змісту на інший вигляд за допомогою певного коду.

Код — це набір правил перетворення для кодування.

Одне і те саме повідомлення можна кодувати по-різному. Однією із систем кодування є азбука. Можна кодувати і звуки. Однією з таких систем кодування є ноти. Зберігати можна не тільки текстову та звукову інформацію. У вигляді кодів зберігаються і зображення. Якщо розглянути малюнок через збільшувальне скло, то видно, що він складається із точок. Координати кожної точки можна запам'ятати у вигляді чисел. Колір кожної точки також можна запам'ятати у вигляді чисел. Такі числа можуть зберігатися у пам'яті комп'ютера і передаватися на відстані. Таким чином, коли на комп'ютері опрацьовується зображення, то насправді комп'ютерні програми змінюють числа, якими окремі точки зображення подані в пам'яті комп'ютера.

Для подання та опрацювання інформації в комп'ютері використовують двійкові коди, що вміщують лише два символи — 0 і 1.

Біт — найменша одиниця двійкового коду.

Байт — це послідовність з 8 бітів. Загальна кількість різних комбінацій двійкових значень у байті дорівнює 2⁸=256. для кодування різних символів та для їх зберігання в запам'ятовуючих пристроях комп'ютера найчастіше використовують американський стандартний код для обміну інформацією — АSCII, який являє собою стандартну таблицю кодування знаків.