Філософія життя представлена насамперед іменами А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, О.Шпенглера. Кожен з них є фігурою неординарною. У філософії життя центральною категорією є життя, що розглядається як своєрідна культурно-історична реальність (В.Дільтей «Виникнення герменевтики»), як своєрідний життєвий порив, могутній потік творчого формувавання (А.Бергсон – «Творча еволюція»). Життя не можна розуміти через раціональне пізнання. На думку прихильників філософії життя, воно осягається лише інтуїтивно. Не кожен може зрозуміти життя. Лише обрані постають як господарі власної долі. У концептуально розгорнутому вигляді (хоч в дещо заплутаній, важкій для розуміння формі) філософія життя представлена в працях найпопулярнішого філософа ХХ ст.. Фрідріха Ніцше (1844-1900): «Несвоєчасні роздуми»; 1873 р. «Людське, занадто людське»; 1878 р. «Так говорив Заратустра»; 1883-1884 р. «По той бік добра та зла»; 1886 р. «Воля до влади»; 1889 р.»Антихристиянин»; 1888 р. та ін.. Ф.Ніцше розуміє життя як прояв суб’єктивності, притаманний людині – як волю до влади (як жадобу до життя, що базується на біологічному інстинкті виживання). Різноманітні соціальні та моральні норми, інститути, реалії буття стримують реалізацію цієї волі, яка до того ж наштовхується на хаос, що виник внаслідок смерті Бога. Бог ( в це поняття Ф.Ніцше вкладає смисл «моральних та соціальних регулятивів») вмер. І оскільки це факт, то все дозволено! Людина має будувати життя на власний розсуд. Проте не кожен здатний на це. Лишн надлюдина може зрозуміти життя й вибудувати його згідно з прагненням власної волі. Саме вона «стоїть по той бік добра та зла», встановлює норми й правила свого існування в світі, відповідає перед собою за результати діяльності. Як зрозуміти ці роздуми великого філософа? Лише як заклик до волюнтаризму, поневолення народів та торжества «білокурої бестії» (що, до речі, було взято на озброєння філософією фашизму) чи дещо в ширшому контексті? Здається, що думки Ф.Ніцше виходила за межі «германізму» й «національного соціалізму», збудованих пізніше на його (як і деяких інших) концепції «Білява бестія» не обов’язково є німцем. Арійці за Ф.Ніцше, - лише одна із благородних рас минулого. Надлюдина, вважає філософ, є в усіх благородних расах. Він бачив кризу суспільства та регулятивних механізмів співжиття людей, особливо традиційної моралі, що базувалась на релігійних постулатах й наполегливо, як і Л.Фейербах, шукав вихід. Але якщо Л. Фейербах на місце традиційної релігійної моралі поставив релігію любові людини до людини, то Ф.Ніцше пішов іншим шляхом, на місце «морального бога», що збанкрутував, він поставив надлюдину, найважливішими характеристиками якої є природжене благородство та аристократизм. На думку Ф.Ніцше, надлюдини ще немає, її треба «виростити»(виховати?). Саме у вихованні благородства й аристократизму мислитель вбачав вищу мету людства, головний сенс історії. Є підстави вважати, що роздуми Ф.Ніцше про виховання надлюдини й побудову суспільного життя на засадах аристократизму й благородства духу є своєрідною реакцією, з одного боку на масо візовані (аморальні) форми життя людей, що стверджувались у період кризового стану імперіалізму, з другого на соціалістичні концепції їх подолання, які він не поділяв й не приймав органічно. Як підкреслює відомий дослідник ніцшеанської філософії Ф.Хайнеман «філософія життя ґрунтується на протесті життя проти перебільшеної ролі розуму, що обчислює проблеми сучасного суспільства, на протесті душі проти машини й викликаних нею уречевленнях, техніфікації й духовного зубожіння людини» (цит.за: Богомолов А.С. Немецкая буржуазная философия после 1865 года. – М.: 1969, - С.114). Мабуть, вже в той період Ф.Ніцше розумів, що масовізація руйнує, підриває коріння соціальності та духовної моральності людського співжиття. Він здогадувався й про те, що виховання людей на засадах соціалістичного ідеалу також не дасть бажаних результатів, не збереже високої духовності, а навпаки – зруйнує її вщент. (До речі, подібні ідеї досить рельєфно описав М. Булгаков у образі «шарикових»). Ф.Ніцше розгубився перед загрозою тотальної масовізації суспільства і не знайшов нічого іншого як протиставити їм аристократизм та благородство надлюдини. Виходячи з концепції Ф.Ніцше, молодий теоретик філософії життя німецький мислитель Освальд Шпенглер (1880-1936) пішов ще далі в масовізації життя (яку, до речі О.Шпенглер пов’язував з появою пролетаріату) він вбачав реальну можливість цивілізації («Присмерк Європи», 1918-1922р.) й не знайшов нічого кращого, як відмовитись від культурних претензій і віддатись чистому техніцизму. А.Шопенгауер Розум, свідомість відіграють у житті скромну суто технічну роль, оскільки основні життєво важливі процеси відбуваються без участі інтелекту. Світовий життєвий універсам нерозумний, алогічний, ірраціональний. Єдине, що здійснює упорядковуючи функцію – «світова воля». У своїй праці «Світ, як воля і уявлення» Шопенгауер проголошує фундаментальною реальністю світу єдину світову волю, яка завжди тотожна сама собі в усіх своїх виявах. В межах людської психіки відбувається роздвоєння волі на суб’єкт і об’єкт – тут воля обертається уявленням й пізнає саму себе. Світ, явлений людині у її свідомості – подібний до сновидіння, він несправжній, та й саме життя є просто «тривалим сном». Свідомість людини є лише знаряддям волі. Увесь зміст людського пізнання становлять уявлення, та й сам світ теж уявлення. Отже, об’єктивне існування світу заперечується, а всі предмети, події, явища – міраж. Світова воля недосяжна для раціонального осягнення, досяжна лише для надраціональної інтуїції. Воля постійно бореться сама з собою, наслідком чого є її «внутрішнє роздвоєння з самою собою». Світова воля постійно продукує все нові й нові уявлення, тобто у своїй творчій активності вона постійно поділяється, руйнується як певна єдність. Що потужнішою постає творча продуктивність світової волі, то збитковішою і більш страдницькою стає вона. Все це надає філософській позиції Шопенгауера характеру специфічного «героїчного песимізму»
|