Четвер, 2023-02-02, 3:30 AM
ПЕРСОНАЛЬНИЙ САЙТ
педагога професійного навчання Цюпак Ольги Володимирівни

Цілі завжди випереджають можливості,
будуючи шлях для розвитку
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна Мій профіль ВихідРеєстраціяВхід
Меню сайту

Категорії розділу
Інформаційна бібліотека [171]
Навчаючи - виховуємо [23]
Виробниче навчання [16]
Професія "Діловод"
Все про комп'ютерні технології та Web-дизайн [124]
технічні новинки, комп'ютерне обладнання, програмне забезпечення
Словник комп"ютерних термінів та сленгу [4]
Стенографія [10]
Етика, естетика [22]
Логіка [14]
Машинопис та Діловодство [106]
Психологія [49]
тести, оптичні ілюзії, акцентуації
Релігієзнавство [9]
Філософія [26]
Філологія [68]
мово-літературознавство, фольклористика
Українська обрядовість [211]
вірування, прикмети, етнографія, обереги
У світі цікавого [86]
Лірична сторінка [36]
Мережива долі [1]
розповіді про неординарних людей
Жартома і всерйоз [24]
Скарбничка мудрості [32]

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу


Користувачі
Гості сайту
 





Помощь блогеру



 


Головна » 2013 » Квітень » 12 » Типологія особистостей Л.М.Гумільова з позицій вчення про акцентуації
8:12 PM
Типологія особистостей Л.М.Гумільова з позицій вчення про акцентуації
Тема дослідження пасіонарності як психологічний феномен здавна вабить до себе психологів, психіатрів та невропатологів. Однією з перших робіт на цю тему стала стаття "Пасіонарність як психологічний феномен", що належить перу Санкт-Петербурзького психолога, учня Льва Миколайовича М.І. Коваленко, опублікована у збірнику наукових праць "Психологічні проблеми самореалізації особистості". Вид. СПб Ун-та, 1999 р. Ця стаття містить ряд положень не висвітлених у публікації М.І. Коваленко.

Л.М. Гумільов завдяки відкриттю пасіонарності привніс зерно природничих наук туди, де до нього панували белетристика і нумерологія. Відкриття пасіонарності, застосовності до етногенезу другого початку термодинаміки, застосування ним діахронічного методу для вивчення етногенезів ставить його з великими мислителями минулого і сьогодення в один ряд. Гумільов, як і Ньютон в механіку, ввів в етнографію принцип неінерційних систем відліку - у разі історичного процесу це називається принципом діахронізму. З тих пір етнографія з описової дисципліни перетворилася на всеосяжну етнологію, яка як губка вбирає не тільки історичні, а й культурологічні, антропологічні, медичні, геофізичні й психологічні знання сучасного світу.

Діахронічний метод не новий, ще на початку ХХ століття Освальд Шпенглер застосував його для вивчення культур. Основна заслуга Л.Н.Гумільова полягає в тому, що він ввів у науку поняття пасіонарності, яке дозволяє інтегрувати знання з ряду гуманітарних та природничих наук. Звичайно, відповів він далеко не на всі питання, але правильно поставив питання про те, як потрібно вивчати етногенез. Для цього ним був вибраний вірний методологічний підхід. Пасіонарність, на думку Л. М. Гумільова, генетично детермінована, вона виникає і накопичується як мутація за певних тимчасових і географічних обставин у певних груп людей протягом кількох поколінь. Пасіонарність виконує упорядковуючу, антиентропійну роль у людських спільнотах. Вона призводить до формування нових етносів. Етноси, у свою чергу, під впливом природних законів розсіювання енергії розвиваються і вмирають.

Діяльність пасіонаріїв як історичної сили добре простежується при погляді у минуле, ми знаємо також психологічні типи таких людей як Чингісхан, Мухаммед, Колумб, конквістадори, яких можна вважати "пасіонарії". Але це вожді, герої, керівники, першопрохідці, їх все-таки занадто небагато для того, щоб розглядати пасіонарність як феномен етнічної історії. "Пасіонарій сильний там, де його оточують або слабопасіонарні люди, або пасіонарії або гармонійні люди ... але коли пасіонарії з усіх боків оточені" життєлюбами "- положення стає вкрай важким ... Пасіонарність окремої людини може сполучатися з будь-якими здібностями ... вона не залежить від зовнішніх впливів, будучи рисою психічної конституції даної людини; вона не має відношення до етики, однаково легко породжуючи подвиги і злочини, творчість і руйнування, благо і зло, виключаючи тільки байдужість; вона не робить людину "героєм", ведучим "натовп", бо більшість пасіонаріїв перебувають у складі "натовпу", визначаючи її потентність в ту чи іншу епоху розвитку етносу "- писав Л. М. Гумільов. Він підкреслював у своїх роботах, що пасіонарії - це прості люди, їх маса дає можливість героям стати героями. Без них герої потонуть у трясовині, захлинуться.

Питання про взаємовідносини типології особистостей Гумільова та психологічної типології встає природним чином, його рішення має важливі теоретичне і практичне значення. Проведення зіставлень між типологією особистостей у Л.М.Гумільова та психологічної типологією (наприклад за Леонгардом) дозволить не тільки розшифрувати психологічну сутність пасіонарності-субпасіонарних, а й уточнить етно-історичне значення тих чи інших особистісних типажів.

У тому випадку якщо пасіонарність не можна вичерпно описати мовою сучасної психології, то можливі два висновки. Перший: раз пасіонарність - генетично обумовлений феномен психіки, то він обов'язково, незалежно від середовищних впливів проявиться. Якщо його неможливо описати мовою психології, то, можливо, цього феномена не існує; другий: сучасна психологічна типологія недостатня. У неї, крім критеріїв інтра-екстраверсії, гіпердистимії і ін слід внести критерій аттрактивності-егоїзму, пасіонарності-інстинктивності і спробувати описати їх психологічну сутність.

Таким чином потрібно шукати методи вивчення пасіонарності на індивідуальному рівні. Для цього необхідно описати тип (або типи) пасіонарної (субпасіонарної, гармонійної) людини взагалі. У літературі відомі систематики Шелдона, Кречмера, Фрейда, Адлера, Юнга, Хорні, Фромма, Берна, Личко та багатьох інших. Мабуть кожен серйозний дослідник, виходячи зі своєї клінічної або психологічної практики і власних теоретичних поглядів, будував свою систематику особистості. Слід зазначити, що незважаючи на велику кількість класифікацій, взаємовиключних серед них небагато. Більшість, що мають у своїй основі різні класифікаційні принципи, доповнюють один одного.

Психологічні типи так чи інакше визначають життєвий сценарій, долю, яка залежить від способу реагування індивіда на ті чи інші життєві ситуації. Пристроюючись до концепції Е. Берна і Хорні М.Е.Літвак (1995), наприклад, описав сім малоадаптивних особистісних комплексів і встановив кореляції структури особистості з життєвою траєкторією і структурою неврозу. Є різне розуміння впливу генотипу на стереотип поведінки. Одні вважають, що генотип визначає психологічний тип, інші, що психологічний тип формується в ранньому періоді життя під впливом мікросоціальних чинників. Діапазон думок, клінічних та субклінічних градацій великий, але це означає, що практична психологія і психіатрія володіють достатнім понятійним апаратом для вивчення стереотипів поведінки людей. Що дуже важливо, мало хто заперечує істотне значення спадковості у формуванні того чи іншого психологічного типу. У випадку з акцентуаціями, психопатіями і т.д. ми маємо справу не зі звичайним менделеєвським розщепленням ознак, а значить вловити генетичні закономірності в цьому питанні складніше, ніж розібратися з закономірностями забарвлення горохових зерен. Але хіба не для цього існує генетика, найбільш "просунута" з сучасних біологічних наук?!

Стереотипи поведінки - стабільна властивість людської поведінки, вони можуть змінюватися тільки під впливом важких екзогенних або ендогенних шкідливостей (травма ЦНС, нейроінфекция, інтоксикація, перинатальна патологія, епілепсія, шизофренія та ін). Це означає, наприклад, що гіпертимна особистість не зможе стати дистимічною, інтровертна-екстравертною, епілептоід не зможе стати Ананкаст і т.д. Окремі особистісні радикали можуть поєднуватися один з одним, але ці поєднання досить стабільні. Певні особистісні радикали можна згладити на час штучним шляхом, наприклад, під впливом психотерапевтичних прийомів або психофармакотерапії. До речі кажучи "пасіонарна індукція" теж свого роду психотерапія, тільки колективна. Можна компенсувати "небажані" для даного соціального шару особистісні особливості, проте автохтонний тип реагування залишається незмінним і рано чи пізно призведе до "декомпенсації" психопатії або невротизації, якщо особистість акцентуйована.
Наведені вище найбільш загальні положення дозволяють сподіватися, що вдасться описати психологічний тип (типи) пасіонарної, субпасіонарних, гармонійної особистостей. Такий психологічний і, почасти, психопатологічний, підхід видається продуктивним. Для ілюстрації цього підходу нами була обрана концепція акцентуацій особистості відомого німецького психіатра Карла Леонгарда. Її вибір доцільний з двох причин. По-перше, вона меншою мірою орієнтована на клінічну психіатрію і більшою - на практичну, в тому числі медичну, психологію, ніж інші класифікації. По-друге, вона досить добре структурована для того, щоб можна було виділити індивідуальні відмінності в кожному випадку.

За Леонгарду акцентуації - це індивідуальні людські риси мають тенденцією до переходу в патологічний стан. При більшій вираженості цих рис вони накладають відбиток на особистість як таку і, нарешті, можуть набувати патологічний характер, руйнуючи структуру особистості. Особистості, що позначаються Леонгардом як акцентуйовані, не є патологічними. При іншому тлумаченні можна було б прийти до висновку, що нормальним слід вважати тільки середньої людини, а будь-яке відхилення від середини мали б визнати патологією. Це змусило б вивести за межі норми тих особистостей, які своєю своєрідністю чітко виділяються на тлі середнього рівня. Однак, в цю рубрику потрапила б і та категорія людей, про яких кажуть "особистість" у позитивному сенсі слова, підкреслюючи, що вони мають яскраво вираженим оригінальним психічним складом. Якщо у людини не спостерігаються прояви тих властивостей, які в "великих дозах" дають паранойяльну, істеричну, ананкастичну, гіпоманіакальну або субдепресивну картини, то така середня людина беззастережно може вважатися нормальною. Таку людину не очікує нерівний життєвий шлях істоти хворобливої, з дивацтвами, невдахи, однак малоймовірно і те, що вона відзначиться і в позитивному відношенні. У акцентуйованих ж особистостей потенційно закладені як можливості соціально позитивних досягнень, так і соціально негативний заряд.

Всі акцентуації особистості (тобто неклінічні гіпертрофії окремих особистісних радикалів) поділяються за Леонгардом на:
  1. Акцентуації у сфері характеру (демонстративна, педантична, застряє, збудлива);
  2. Акцентуації у сфері темпераменту (гіпертимічні, дистимічні, афективно-лабільні (Циклотимічні), афективно-екзальтовані, тривожні, емотивні),
  3. Акцентуації у сфері мислення (екстравертовані, Інтравертовані).
Як же можна визначити пасіонарність виходячи із запропонованої класифікації? І пасіонарність і субпасіонарність відхиляються від гармонійної норми. Оскільки ці якості ми виявляємо на поведінковому (психічному) рівні існування індивіда, то значить, прояви цих якостей ми повинні шукати в сферах психопатології або патологічної психології. Це, однак, зовсім не означає, що потрібно прив'язати прояв пасіонарності або скажімо субпасіонарних до якої-небудь психічної хвороби. Будь-яка психічна хвороба, навіть всі вони в сукупності, охоплюють лише незначний відсоток популяції, а пасіонарність і субпасіонарність - явища масові, вони є рушійними силами етнічної історії. Значить, у своєму міркуванні ми повинні обмежиться розглядом загострення будь-яких рис особистості від акцентуації до психопатії, тобто від неклінічних до субклінічних феноменів. Які ж акцентуації особистості в першому наближенні можуть характеризувати пасіонарну особистість?

Напевно це не тривожні і не дистимічні акцентуаціі особистості. У перших вся психічна енергія йде на тривожне очікування, у других її просто немає - енергетичний потенціал постійно прагне до нуля. Особистості дистимічного типу по натурі серйозні і зосереджені на похмурих, сумних сторонах життя в набагато більшому ступені, ніж на радісних. Стимулювання життєдіяльності при дистимічному темпераменті ослаблене, думка працює уповільнено. Тривожні занадто слабкі і не експансивні. Такі особистості в дитячому віці бояться засипати в темряві, заходити в неосвітлені кімнати і коридори, вони не наважуються захищатися від нападів, що як би провокує інших, більш сильних і сміливих дітей на агресію, однолітки, як правило, відразу розпізнають їх слабке місце. Коли вони стають дорослими, то страх вже не поглинає їх так цілком. Втім, нездатність відстояти свою позицію в суперечці залишається. Досить противнику виступити поенергійно, як тривожні особистості тушуються.

Напевно, це і не істерики (демонстративні) - вони теж психічно слабкі і не відрізняються глибиною пристрастей, а пасіонарність, як відомо, передбачає глибину пристрастей. Сутність істеричного типу полягає в аномальній здатності до витіснення. Відбувається це тому, що істерія являє собою продукт слабкого загального типу в поєднанні з художнім. При слабкості другої сигнальної системи і переважання першої та підкіркової діяльності ці люди живуть яскраво  емоційним життям. Істеричні симптоми виражають собою "типовий випадок війни емоцій і життєвих вражень" (І.Павлов, 1932). Кречмер облігатним для істерії вважав поняття "людини без внутрішнього змісту, що прагне забути свою порожнечу в постійно нових ролях". Пасіонарій ж завжди наповнений внутрішнім змістом і пристрасним прагненням до яких-небудь "ідеалів". Ряд дослідників (Кречмер, 1946; Ніссен, 1948) описували "фізичну стигматизацію" конституції і характеру істеричних особистостей у вигляді "спеціально сексуального чи загального інфантилізму", що підкреслює генетичну обумовленість акцентуації (психопатії) принаймні у частини істеричних особистостей. Істерики, незважаючи на притаманну їм "рішучість" і авантюрність все ж представляють у своїй поведінці еволюцію мімікрічних пристосувальних механізмів існування. Пасіонарій сам не пристосовується, а "пристосовує".

Тепер поговоримо трохи про педантів. Педанти (на рівні явної патології - ананкасти) швидше наближаються до особистостей гармонійних або, в гіршому випадку, є слабосубпасіонарних людей. У осіб педантично типу, на противагу демонстративному, в психічній діяльності виключно мало представлені механізми витіснення. Якщо вчинки істериків характеризуються відсутністю розумного зважування, то ананкасти "тягнуть" з рішенням навіть тоді, коли стадія попереднього обдумування остаточно завершена. Ананкаст (і навіть педант) не здатен витісняти сумніви, а це гальмує його дії. Таким чином, ананкасти (педанти), на відміну від істериків нерішучі. Але рішучість істериків необдуманість, вона обумовлена ​​миттєвим рухом почуттів, "торжеством першої сигнальної системи". Отже і нерішучість педанта і "рішучість" істерика так само далекі від ідейно одухотвореної, а часом ілюзорної діяльності пасіонарія.

Малоймовірно також що наявність епілептоїдного (збуджуючого) радикала у особистості може служити індикатором її пасіонарності. У деяких випадках епілептоїдного при поєднаннях з гіпертимністю або циклотимністю може "фарбувати пасіонарність". Це можливо тому, що в сфері потягів для епілептоїдів характерна нестримність або навіть пристрасність, яка між тим носить не перманентний, а пароксизмальний характер. Часом саме ця експлозивність або пароксизмальність у сфері мислення робить можливими осяяння, які так необхідні справжньому вченому і взагалі людині творчій, продуктивній. Звичайно, не всі вчені і творчі особистості пасіонарні, але справжні вчені, художники, поети і т.д. (Навіть якщо вони пропагують субпасіонарність) здебільшого є особистостями пасіонарними. І збудливість афектів у таких людей дозволяє трансформувати психічну енергію в оригінальні ідеї та творчі рішення. Однак сама по собі епілептоїдність, як уже підкреслювалося вище, не може бути критерієм пасіонарності, навпаки вона, на нашу думку, повинна характеризувати особистостей субпасіонарних. Не будь епілептоїд гіпертимним, він став би алкоголіком, вбивцею, злодієм чи, якщо це жінка - то повією. Це узгоджується з думкою Л.М.Гумільова, який такий соціальний феномен як проституція відносив до прояву субпасіонарних.

До пасіонаріїв з найменшою часткою сумніву можна віднести особистостей гіпертимічних, з трохи більшою часткою - циклотиміків. Ці особистості характеризуються найбільш високим енергетичним потенціалом, який у циклоїдів може істотно коливатися, а у гіпертимних утримується на стабільно високому рівні незалежно від життєвої ситуації.

Я.В. Богданов - лікар-невролог, психіатр, аспірант кафедри психіатрії Кемеровської медичної академії
E-mail: 522750@kmr.kuzbass.net.
Категорія: Психологія | Переглядів: 1551 | Додав: Olga | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Календар
«  Квітень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Друзі мого сайту
  • Інформаційний портал "Профтехосвіта Хмельниччини
  • Вище професійне училище № 25
  • Блог методиста ВПУ-25 Мар'янич Т.Г.
  • Персональний сайт Коржан Т.В.
  • Створити сайт uCoz
  • Інструкції для uCoz

  • Сьогодні

    Архів записів

    www.qrcode-generator.de
    Copyright MyCorp © 2012- 2023                       Всі авторські права захищені

    При використанні матеріалів блогу, посилання на джерело обов"язкове. Дякую за розуміння!

    www.copyright.ru

    %
    освітній портал Педагогічна преса
    https://web-kwest18.blogspot.com/