Есе на тему
«МОЯ ПЕДАГОГІЧНА ФІЛОСОФІЯ»

Розмірковуючи про філософію своєї педагогічної діяльності, я ставлю собі запитання – яким має бути сучасний майстер виробничого навчання? Які принципи лежать в основі моєї педагогічної філософії?

Найголовніше для мене як майстра і вчителя, безумовно професіоналізм: багато знати і прагнути дізнатися ще більше. Хороший майстер постійно повинен продовжувати вчитися: вчитися працювати над собою, вчитися спілкуватися з учнями, вчитися готуватися до уроку. Якщо учень відчуває, що я знаю у багато разів більше його, тоді йому буде зі мною цікаво.

Але украй важливо бути особою творчою і здатною до саморозвитку. Адже саме Майстер робить величезний вплив на формування світогляду Людини, яку він навчає. Світогляд подібний до мозаїки - образ складається з шматочків, кожен з яких необхідно підібрати за кольором, формою, розміром. Робота копітка, трудомістка: не завжди частинки збігаються. Інший раз доводиться все перекладати знову і знову.

Що ще потрібне Майстрові? Уміти берегти людей. Учнів потрібно берегти особливо, від грубості, злості, байдужості до своїх товаришів, байдужості до всього, що відбувається навколо. У душі учня не повинна згасати радість пізнання. Дитина повинна уміти радіти успіхам інших людей, співпереживати їх невдачам і проблемам. Якщо я кожного учня навчу бути добрим, то і весь світ стане добріший.

Також вважаю, що найцінніша якість Майстра – це захопленість. Мені пощастило: у своєму житті я зустріла немало таких вчителів. У них сяяли очі, коли йшла мова про свою справу. Душевні крила, які їх підносять над повсякденністю, деколи нікому не видні, і зовні людина виглядає абсолютно звичайною. Окрилений вчитель – вчитель який отримує задоволення від своєї справи і для якого все, що він робить освітлене радістю творчості. Думаю, що саме таку людину, майстра та вчителя, цінували, цінують і цінуватимуть.

А ще і, мабуть, це найголовніше, майстер повинен уміти прощати, прощати і розуміти. Це не означає дозволяти все. Можна бути вимогливим, навіть іноді жорстким, але в глибині душі треба прощати все навіть самому задерикуватому учневі. Хіба і він не потребує моєї підтримки? Жодна людина не зробить жахливих речей, коли у нього все гаразд, коли у нього немає проблем і він відчуває, що його люблять. Хіба можна говорити йому: "Ти поганий!" У жодному випадку! Тільки: "Ти хороший, ти завжди хороший, просто ти поводишся не дуже правильно".

Майстер, як і кожна людина, що працює з дітьми, повинен володіти такою важливою якістю, як терпимість, яку ми сьогодні часто називаємо толерантністю, розвивати у сьогоднішніх учнів самостійність, уміння відстоювати свої права, готовність до співпраці і творчої діяльності.

А ще пошана до особи учня яка, на мій погляд, полягає не тільки в тому, щоб не ображати і не принижувати його, але й в зацікавленості до особи кожного. Починається цей інтерес з простого: на перших уроках я намагаюсь запам'ятати всіх учнів нової групи і звертаюся до них тільки за іменами. Карнегі має рацію - це дуже важливо! Згодом прагну дізнатися "родзинку" кожного і показати її всім. Ще краще, якщо цю "родзинку" вдасться застосувати до учбового процесу. До речі, довіра, на мій погляд, - теж складова частина пошани. Якщо учні можуть щось зробити самі, я прагну дати їм таку можливість. Їх цікаві ідеї спрямовую на хвилю креативу в потрібне русло.

У короткому викладі моя педагогічна філософія збігається з висловом класика: якомога більше пошани до особи плюс якомога більше вимогливості до неї. Але, вимагаючи, прагну бути максимально об'єктивною і хвалити при першій-ліпшій можливості, причому прилюдно. Свою незадоволеність зазвичай виражаю у формі засудження конкретної дії, а не людини, і завжди прагну показати можливість виправити (оцінку, вчинок, роботу, стосунки): це налаштовує на позитив і примушує удосконалюватися, а відчуття непоправності помилки викликає розгубленість і відчуття безвиході. До речі, про помилки. Педагог - теж людина, і завжди і скрізь правим бути не може. Вважаю, що свої помилки треба чесно визнавати і виправляти. Діти зрозуміють і оцінять правильно; а ось затятість в помилці з боязні упустити свій авторитет якраз його і підірве. Так само, як і спроба перекласти вирішення своїх проблем на плечі інших.

У перший рік роботи в училищі немолодий викладач сказав мені: "Ніколи не проси інших допомогти тобі з"ясувати стосунки з учнями. Зроби все можливе й неможливе, але виріши питання сама. Інакше працювати з підлітками не зможеш." 19 років роботи переконали мене в його правоті.

І, напевно, останнє. Своє головне педагогічне і людське завдання я бачу в тому, щоб підтримувати та розвивати природні якості учня, здібності, допомагати в становленні його соціальності, творчої самореалізації особистості, допомогти кожній дитині стати вільною, самодостатньою особою, і конкурентноздатним фахівцем зі своєї професії.

Сучасне суспільство гостро потребує людей з глибокою вірою в себе, в свої здібності, що уміють ці здібності реалізувати в ім'я особистого і загального щастя. Тому моя мета - підготувати учнів до життя і професійної діяльності в новому інформаційному суспільстві. Я прагну, щоб на моїх уроках виробничого навчання учні усвідомили, що комп'ютер - сучасний помічник людей - необхідний для виконання рутинних, шаблонних дій, що не слід змагатися з комп'ютером там, де він свідомо сильніше - в швидкості і точності обчислень, об'ємі пам'яті. Але щоб не стати придатком машини, людина повинна робити те, що недоступно машині: самостійно створювати і оперувати просторовими образами, творчо мислити і ставати професіоналами своєї справи.