|
МАРІЙКА ПІДГІРЯНКА
(Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська)
(1881-1963)
Поетичний вінок України веселково прикрашає й
розмаїта полонинська квітка Марійки Підгірянки, яка виросла в мальовничому
гірському селі Білі Ослави, що на Гуцульщині. Справжнє ім'я поетеси і вчительки
— Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська.
Село Білі Ослави — колиска поетеси Марійки
Підгірянки. Тут засвітилася її зоря на блакитному небі України, над
Карпатськими горами 29 березня 1881 року. де ще її життєві дороги
перехрещувалися в тринадцяти селах і містечках Прикарпаття, Закарпаття,
Львівщини й Австрії, які для неї також стали рідними, адже в цих місцях вона
жила, ростила своїх дітей, вчила місцеву дітвору, черпала наснагу своєї
творчості.
У село Заріччя, що по сусідству з Білими
Ославами, босоніж бігала до дідуся-священика Миколи Волошина. Дід мав велику
бібліотеку, навчив Марійку читати і писати не тільки українською, а й кількома
іноземними мовами. Потім батько Омелян Ленерт дістав службове призначення в
лісництво села Уторопи Косівського повіту. В Уторопах допитлива Марійка
закінчила початкову школу, сюди повернулася вчителювати після закінчення
Львівської жіночої вчительської семінарії. У цьому селі написала свій
знаменитий вірш «Ой не нам в кайданах ходити».
На вчительському віче у Львові 1904 року
синьоока Марійка запала в душу молодому вчителеві Августину Домбровському, з
яким пов'язала свою долю. Довелося разом із ним працювати у школі в селі
Рибному на Косівщині, а потім — у селі Ворона Коломийського повіту. У Рибному
народилися їхні сини Остап і Роман, а у Вороні — син Мар'ян і дочка Дарія.
Далі свої корективи вносить Перша світова
війна. Августина Домбров-ського забирають на фронт. А молода мати Марійка
Підгірянка з трьома синами і дочкою потрапляє у спеціальні табори. Про жахливе
життя в австрійському таборі в містечку Гмюнд вона розповіла в поемі «Мати-страдниця».
її вперше надрукували в 1922 році у Філадельфії, а в 1929 році вона вийшла у
Львові в серії «Золота бібліотека», а потім була надрукована у першому номері
журналу «Дукля», що виходить у Чехословаччині.
У 1919-1928 рр. поетеса жила на Закарпатті. Тут
у трьох селах — Зарічево і Порошкове Перечинського та Довгому Іршавського
повіту — навчала дітей української грамоти. Разом із чоловіком Августином Марія
Омелянівна проводила у краї велику патріотичну роботу, за що чеські власті
прогнали її з посади вчительки. Довелося заробляти на шматок хліба, даючи у
Довгому приватні уроки онукам Івана Франка Тарасові й Миронові.
На цій землі Марійка Підгірянка зібрала
найбільший свій творчий ужинок. Тоді письменниця була якраз у розквіті творчих
сил, а життєві круговерті давали теми для написання творів. Вона не мала
потреби шукати сюжетів із чиєїсь долі — у неї своїх вистачало на багато книжок.
У 10-30-х роках XX ст. у Львові й Ужгороді, Відні та Філадельфії вийшли друком
її книжки— «Відгуки душі», «Мати-страдниця», «Вертеп», «Святий Миколай на
Підкарпатській Русі», «Малий Василько», «Кравчиня Маруся», «Юркова мандрівка»,
«Зайчик і Лисичка», сотні поезій, оповідань, байок, казок, пісень, загадок.
У літературу свого народу Марійка Підгірянка
входила разом з Іваном Трушем, Василем Стефаником, Антоном Крушельницьким,
Костянтиною Малицькою. Вчилася майстерності у Лесі Українки, Івана Франка.
На Прикарпаття Марійка Підгірянка повернулася
в 1928 році. Спершу працювала в Антонівці, а потім у Братишеві та Вікнянах
Тлумацького повіту. Життя в рідних краях потроху налагоджувалося. Та навесні
1940 року сталася біда: у містечку Нижнів на базарі на поетесу налетів
сполоханий кінь. На роки Марійка Підгірянка була прикута до ліжка. Вдома
вишивала, потроху писала віршики для своїх онуків.
У 1957 році поїхала доживати свій вік до
дочки Дарії у село Рудне поблизу Львова. У тому селі в суботу 18 травня 1963 р.
яскрава зоря Марійки Підгірянки згасла. Звідси її провели в останню путь на
Личаківський цвинтар, на вічний спочинок. Могила поетеси неподалік від могили
Великого Каменяра.
У рідному селі Марії Омелянівни Білі Ослави у
грудні 1989 року було урочисто відкрито художньо-меморіальну дошку.
У радянські часи за життя Марійки Підгірянки
її книги не видавалися, окремі вірші з'являлися лише в журналах. Потім
видавництва Львова і Києва видали маленькі збірочки для дітей «Безкінечні
казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».
За останні роки побачили світ у видавництвах
Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська її книжечки «Гарний Мурко мій
маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій,
рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства»,
«Мати-страдниця».
Хто із сьогоднішніх дідусів і бабусь Галичини
та Гуцульщини не пам'ятає з дитячих літ чудових, милозвучних віршів Марійки
Підгірянки, які наче б із власного серця випливали?.. Повернення Марійки
Підгірянки — це великий дарунок не дуже щедрої до нашого народу долі, це цілий
сніп просвітнього проміння, здатного осяяти світ добра, заповнити прогалину
виховного процесу, що віддавна турбує тих, хто щиро вболіває за відродження
нашої духовності.
Свого часу Максим Рильський писав: «Марійка
Підгірянка справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса». І справді, поезія
Марійки Підгірянки — як кришталева вода з гірського джерела, що втамовує спрагу
дітям і дорослим.
Добре якось сказав відомий поет Дмитро
Павличко, що слово поетеси Марійки Підгірянки серед чесних людей не пропаде
ніколи. Творчість поетеси з Карпатських гір — це справжня материнська енциклопедія,
на якій виховувалися і виховуються цілі покоління.
|
