Зміст

 Поняття „естетична культура           особистості”, його зміст та рівні cформованості

У суспільстві постійно здійснюється розвиток і зміна явищ матеріальної і духовної культури у взаємодії їх змісту та форми. Реально оцінити оточуючі явища, дати їм свою оцінку зможе тільки людина з високим рівнем сформованості естетичної культури.

Естетична культура особистості - це органічна єдність розвитку естетичної свідомості людини і її здібностей до естетичної творчості в різноманітних видах життєдіяльності.

Естетика педагогічної праці керівника навчального закладу перш за все включає в себе розвинену естетичну чуттєвість (естетичне сприйняття, емоції, переживання, почуття і чуттєва частина естетичного смаку) і естетично розвинений розум, або інтелект (раціональна частина естетичного смаку, естетичний ідеал, естетичні потреби, погляди, переконання).

Завдяки естетиці, праця  керівника переходить у творчість. Творчий характер проявляється як в матеріально-виробничій діяльності, так і в ідеальній, уявній формі – в її естетичних ідеалах.  Такі ідеали є вираженням інтересів людини, мети її розуміння прекрасного і являються частиною загальнокультурного ідеалу, соціального, морального й пізнавального.

Істина, добро, краса – три складові ідеалу.  Педагогічна праця керівника за будь-яких умов має відповідати цьому ідеалу. Бо істина – це правильне знання, відповідність поняття предмету. Предметна істина – втілене благо. Істину слід не тільки побачити, а й здійснити. Керівникові потрібна не тільки соціальна програма, а й ідеал, особистий, щось непорушне, як закони моралі. Необхідним чинником успішної роботи є естетичні здібності людини, оскільки вони проявляють себе у всіх видах діяльності, формують такий підхід до світу, який передбачає потребу в удосконаленні всього життєвого середовища.

Наскільки естетично розвиненою є людина, можна дізнатись з таких критеріїв та показників естетичної культури.

Естетична свідомість

Естетичний інтелект

Естетична педагогічна діяльність, як сказано вище,  передбачає творчий потенціал керівника; дає можливість приймати оригінальні, нешаблонні рішення в усіх видах життєдіяльності; і є універсальним засобом самоствердження особистості на моральній основі.

Для виконання функцій керівника, особа повинна мати певні здібності. Моральні характеристики особистості відбиваються в її ділових характеристиках. Посадова особа, виконуючи своє соціальне призначення, виступає і як окрема людина, і як втілення колективного інтересу у ставленні до державної системи, і як уособлення цього загального інтересу у стосунках з окремим громадянином.

Складність позиції керівника зумовлена тим, що він повинен бути не тільки фахівцем, розуміти проблеми галузі, а й мати спеціальні знання з теорії управління, розбиратися у психології поведінки людей в групі.

Найважливіша складова авторитету – обізнаність, компетентність. Людина, що поважає себе й інших, не візьметься керувати справою, що занадто далека від її спеціальності, отримавши ж посаду, найголовнішим обов’язком вважає набуття інформації і про суть справи, і про можливості виконавців. Бо головна відповідальність, що лежить на керівникові – прийняття рішення і саме вчасне його прийняття, чітке визначення участі кожного у виконанні завдання. Практика показує, що саме цим обов’язком керівники іноді нехтують.

Поганий керівник, неспроможний прийняти рішення, з якого завгодно приводу скликає наради, тим самим розпорошує відповідальність, перекладає її на підлеглих. А отримуючи негативні наслідки своїх розпоряджень, пояснює, що його наказ був зовсім іншим, його неправильно зрозуміли чи навмисно перекрутили, і таким чином підставляє під удар своїх підлеглих.

Сучасна теорія управління проголошує, мов закон: найліпший керівник – це або генератор, або каталізатор ідей.

Кожен колектив складається з найкращих, просто хороших і не дуже хороших фахівців. Кожен має свої здібності й вади. Найкращі – інтелектуали – можуть мати ( і часто таки мають) занадто незалежну вдачу, нестерпний характер. Яскраві, неординарні люди викликають на себе вогонь критики; безликі невиразні особи не залишаються у пам’яті, то й не викликають заперечень. Вони не створюють нагоди ні для ревнощів, ні для ненависті, ні для любові. Як будує свою тактику керівник? Найкращий – пам’ятає, що:

Що робить поганий керівник? Бореться.

Можна сказати також, що керівництво – це вміння правильно визначити роль і місце кожного працівника у виконанні завдання. Керівник, який не вміє цього зробити, або сам виконує більшу частину завдання, або примушує когось з підлеглих.

Керівник навчального закладу виявляє через свій світогляд відношення до інших людей як членів колективу; відношення до педагогічної праці і її результатів; відношення до самого себе. У зв’язку з цим розрізняють спрямованість на взаємодію, ділову спрямованість на завдання і особисту спрямованість чи спрямованість на себе .

Визначення спрямованості керівника має велике значення для роботи, оскільки від цього залежить ефективність підбору, розстановки і подальшого використання працівників у роботі.

В зв’язку зі зростанням рівня управління, до керівника висуваються особливі вимоги. Тому йому, як нікому іншому, повинне бути властиве почуття такту. Такт керівника полягає у вмінні безпомилково визначати очікування інших працівників: що вони хочуть від нього почути і що в ньому побачити. Тому має бути зв’язок з колективом, знання настроїв. І якщо керівникові не цікаві проблеми і переживання інших, якщо він  схильний ігнорувати їх прохання і бажання, не враховує їх настрої і абсолютизує свою точку зору, схильний до найжорсткіших заходів покарання, то праця керівника йому протипоказана.

Посада керівника педагогічного колективу передбачає і володіння організаторськими здібностями:

На керівникові навчального закладу лежить моральна відповідальність за все, що робиться в його межах, за те, як почувають себе в ньому учні і колеги; чи будуть вони через багато років згадувати заклад добрим словом.

Сутність керівництва в тому, щоб постійно створювати такі умови, щоб кожен член колективу хотів і міг самим найкращим чином, з великим бажанням виконувати свої обов’язки і щоб ця діяльність приносила йому емоційне задоволення.

Керівник педагогічного закладу повинен керуватися у своїй роботі наступним:

Велике значення надається діалогічним формам педагогічного керівництва. „Колективний аналіз, обмін думками – це шлях взаємозбагачення, накопичення морального й естетичного досвіду”. У спільній професійній діяльності надзвичайно важлива співпраця.

Важлива роль повинна відводитись і проблемі гуманізації у навчальному закладі. Ще Я.А.Каменський мріяв перетворити звичайну школу у школу людяності; В.О.Сухомлинський – у майстерню радості; І.С.Ферне – у „школу серйозних справ і творчості, школу розваг та ігор”. Основні положення гуманізації навчально-виховного процесу викладені у працях Л.В.Кондрашової „Гуманізація навчально-виховного процесу школи: історія, теорія, пошуки”. Гуманізацію навчально-виховного процесу слід розуміти як відмову від авторитарної педагогіки.

Демократичний стиль керівництва передбачає належну гнучкість у стосунках керівника з підлеглими, врахування їх інтересів та  духовних запитів, ціннісних орієнтацій. Такі керівники вміють створити сприятливий педагогічний клімат, атмосферу невимушеної розмови, доброзичливо, щиро ставляться до підлеглих, прагнуть укріпити в кожному віру в свої сили, справедливі й об’єктивні в оцінці їхніх професійних можливостей. Спілкуючись з колегами, вони не нав’язують готових суджень, а прагнуть до вироблення колективної думки. Демократичний стиль керівництва базується на повазі до суверенітету чужої життєдіяльності і свідомості. Щоб така взаємодія була ефективна, необхідно турбуватися про те, щоб їх сумісна діяльність приносила задоволення, щоб мотиваційне, ціннісне ставлення до сумісної роботи переходило в особистісний план. Чим глибша удоволеність, тим вища ефективність співпраці.

Цікавою є залежність між стилем керівництва і стажем роботи керівника. Виявлено, що при стажі роботи до 3-х років, керівник прагне встановити повне взаєморозуміння з колективом; від 3-х до 7 – має схильність до експериментів, намагається знайти рішення; після 7 років період пошуків закінчується, керівник вільно володіє усім арсеналом методів управління. Разом з тим, особи зі стажем керівної роботи більше 20 років через вікові особливості рішення приймають обережно, у них помітна тенденція до консерватизму.

У практиці педагогічної діяльності керівника не обійтись без вміння переконувати партнерів по спілкуванню, в тому числі і одночасно велику кількість людей. Крім того, кожному керівникові необхідні навички вільної поведінки в різних аудиторіях, що передбачає оволодіння основами ораторського мистецтва і знаннями деяких особливостей передачі інформації.

Важливо пам’ятати, що для оволодіння цим мистецтвом потрібно всього лише:

Наявність у людини ораторських даних оцінюють  за такими характеристиками: схильність (нормальний рівень інтелекту, слух і звуковимова, вірне членування мови на періоди і її інтонування, голосові дані); готовність до ораторської діяльності (системність і глибина індивідуального досвіду, широта знань, професійна орієнтованість); входження в процес спілкування (вміння одночасно володіти собою, аудиторією, матеріалом виступу, орієнтуватися в часі).

Важливою умовою розвитку завжди були готовність і вміння  аналізувати зроблене з метою визначення хибних кроків і перспектив. Тож важливою рисою моральної культури керівника є здатність до морального самопізнання і, на цій основі, самовдосконалення. Розвиток – це життя.