Відчуваю людину, як рана сіль… Григір Тютюнник. З щоденника. Хто знає, як би Григір Тютюнник реагував на сьогоднішню ситуацію в Україні, до якого б табору пристав, а чи не пристав би зовсім, якби жив зараз. Був чоловіком непередбачуваним. Міг, скажімо, несподівано зірватися й за якусь годину опинитися із своїм другом поетом Петром Засенком у Мануйлівці (Полтавщина) на Пслі... А чи забрати назад верстку відредагованого чужою рукою оповідання якраз напередодні друку. Так само несподіваною для всіх стала його добровільна смерть у березневу ніч 1980 року, якраз після вручення літературної премії імені Лесі Українки, що присуджується за твори для дітей. Державна премія України імені Тараса Шевченка наздогнала його вже посмертно, через дев'ять років — за двотомне, найповніше, видання... Не дивно, що його згадують по-різному — колючим і настороженим, лагідним і добрим, категоричним і рішучим, надто серйозним, зосередженим або ж веселим жартівником — ситуацію вловлював відразу, кожного вмів «відчувати нутром», незмінним залишався лише в одному — як «еталон щирості, правди, самовідданості». Це однаково стосувалося його життя і творчості. Хто знає, скільки і яких би творів написав за ці роки своєї відсутності в українській літературі Григір Тютюнник. Щоправда, це й не зовсім так. Його ніким не розгадана душа, що розчинилася в слові ще за життя, постійно відсвічує нам далекою й недосяжною зіркою, дарма що не раз покривалася хвилею епігонів, губилася в захоплюючому калейдоскопі постмодерністичного штукарства... Коріння: Усе починалося також несподівано. 1961 року у популярному жіночому журналі «Крестьянка» було надруковане його перше оповідання «В сумерки». Певно, в Москві вирішили, що оповідання надіслав уже відомий там Григорій Тютюнник (невдовзі автор славнозвісного «Виру», старший брат Григора). Але виникає закономірне запитання: чому в Москві й чому російською мовою? Абсолютно типова ситуація — з п’ятирічного віку, коли був репресований їхній батько, Григір довгий час перебував у російськомовному середовищі — жив на Донбасі в дядька, ходив до російської школи, служив у морфлоті на Далекому Сході, закінчував російську філологію Харківського університету...

Раїса Мовчан, кандидат філологічних наук