Примітка. Перед заперечним присудком, вираженим іменником у називному відмінку із заперечною часткою не, тире звичайно не ставиться: Серце не камінь.

2. Між підметом і присудком, коли один із цих членів речення (або обидва) є інфінітивом: Говорити – річ нудна. Працювати слід до дна (Рильський). Життя прожити – не поле перейти (Прислів’я)
3. Перед це (це є), оце, то, ось (це) значить,  якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова, приєднується за допомогою цих слів до підмета: Гетьман, може, як ніхто інший знав, що любити Україну – це найперше захистити її надійно від усіх ворогів (Лупій).  Класична пластика і контур строгий, і логіки залізна течія – оце твоя, поезіє, дорога (Зеров). Сміле слово – то наші гармати, світлі вчинки – то наші мечі (Грабовський). Зернина – то життя у сповитку (Кащук). Серце чисте співця – то ранкової відблиск роси (Ющенко). Гармонійне злиття ідеї з художньою формою, в яку вона вбрана, – ось формула ідеального твору мистецтва (Дрозд).  Жити мені без праці – значить не жити (Павличко) Або – після сполучника:  Я тоді швидко підвожусь і – зирк через комин (Довженко).
4. На місці пропущеного члена речення, переважно присудка: Крізь шибку виднілись білі колони тераси, а за ними – квітник  (Коцюбинський). Без витоку нема ріки, як без коріння – крони  (Осадчук).
5. Перед узагальнюючим словом, що стоїть після однорідних членів речення: День, вечір, ніч, ранок – все біле, все тьмяне (Леся Українка). Ні спека дня, ні бурі, ні морози – ніщо не вб’є любов мою живу (Сосюра).

6. Після переліку, якщо перелік іде за узагальнюючим словом і не закінчує речення: Сотні й тисячі українських дівчат: колгоспниць, робітниць, студенток, лікарів, інженерів – у сірих шинелях радянських воїнів ідуть на захід (Бажан). Українські дореволюційні письменники: Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, Нечуй-Левицький – багато творів присвятили зображенню жахливої долі українського народу.
7. Для виділення прикладок, якщо вони стоять у кінці  речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити  „а саме”: У своїм невеличкім гурточку  Гуща  завів новину  –  гуртову працю (Коцюбинський). Примітка.  Якщо прикладка є власним іменем, то вона частіше відокремлюється комами: Обабіч Свирида сиділи Мудрий і ще один муляр, Тимко (Копиленко). Та друг мій, Ярослав, ще й після того не раз був на устах усіх! (Тичина) Тамарі він чомусь видався схожим на доброго, покривдженого лісовика, Чугайстра, з гуцульської казки (Мушкетик).                                                               
8. Між частинами заперечного порівняння: ...То ж не вовки-сіроманці квилять та проквиляють, Не орли-чорнокрильці  клекочуть, попід небесами літають, – То ж сидить на могилі козак старесенький,  як голубонько сивесенький, Та на бандуру грає-виграває, голосно-жалібно співає  (Народна дума).
9. Між реченнями, що входять до безсполучникового складного чи складносурядного речень, якщо в другому з них подано висновок або наслідок дії першого: Защебетав соловейко – пішла луна гаєм (Шевченко). Вдарив революціонер – захитався світ (Тичина). Минали літа –  росли сини (Головко). Не жди ніколи слушної пори – твоя мовчанка може стать ганьбою! (Павличко) Орач торкнеться до керма руками – і нива дзвонить темним сріблом скиб  (Стельмах).
10. Між частинами безсполучникового складного речення, коли перша частина виражає причину або умову, а друга – наслідок: ...Попадавсь їм багач у руки – вони його оббирали, попадався вбогий – вони його наділяли (Марко Вовчок). Як тільки займеться десь небо – з другого боку встає зараз червоний туман і розгортає крила (Коцюбинський).
11. Між реченнями, коли зміст їх різко протиставляється: Ще сонячні промені сплять – Досвітні огні вже горять! (Леся Українка) Закрався вечір, одшуміла праця, Як  сльози затремтіли ліхтарі, – Та діти наші ночі не бояться (Рильський).
12. Між двома або кількома власними іменами, сукупністю яких називається вчення, теорія, науковий закон: Фізичний закон Бойля-Маріотта.
13. Між двома словами на означення просторових, часових або кількісних меж (замість словосполучень із прийменниками  від...до): Автотраса Київ – Львів Навчання на курсах триватиме протягом січня – квітня. Пам’ятки української мови XYI – XYIII  ст. Вантаж вагою вісім – десять тон.
14. Для виділення поширеної групи вставних слів (або вставного речення), що стоїть у середині речення: Топольський – молодий чоловік, але – на думку пана посла – надзвичайно талановитий і солідний  (Маковей). Опукою згори – аж вітром зашуміло – Орел ушкварив на Ягня (Гребінка). А тоді зопалу – не встигло радіо попередити! – вернулися морози (Яворівський). Примітки:  1. Про вживання ком і дужок при вставних словах і вставних реченнях див. § 118, п.11;  § 123, п.2.
15. Коли після тире  стоять слова, що повинні бути виділені комами (наприклад, вставні слова), то перша кома опускається: Не знать звідки взялись (орендарі), наїхали і позбирали панські землі під оренду – звісно, за ту ціну, яку самі призначили (Панас Мирний). Як із-за лісу, з-за густого заходить зіронька моя (Глібов). Примітка.   При вживанні тире при прямій мові див. § 125.

16. Як додатковий знак після коми перед словом, яке повторюється для того, щоб зв’язати з попереднім реченням наступне (найчастіше підрядне, яке підсилює, доповнює або розвиває головне): Шевченківський Палій стоїть на порозі того прозріння, до якого доходить Іван Вишенський у поемі Франка, – на порозі усвідомлення, що тільки в діяльнім служінні своєму народові може бути остаточне виправдання людини, що тільки в ньому вища рація людського існування (Рильський).
17. Взагалі для означення спеціально підкреслюваної  паузи різного змістового й стилістичного характеру: Увечері кличуть: „Іди до панночки – розбирати” (Марко Вовчок). Не слухає сонце, за гору сідає і нам посилає на всю ніч – прощай!  (Самійленко). Сьогодні – майбутнього далину я оком прозираю  (Тичина). На прю ми стали проти царства тьми, що оскверняє море й суходоли,  І віримо, що переможем – ми, і знаємо, що не вмремо – ніколи!  (Рильський).