Буддизм — найдавніша світова релігія, яка є спільним компонентом різних цивілізацій Сходу — від Індії до Японії. Його філософія глибока і оригінальна. Буддизм вважається „ключем до східної душі”, без нього не можливо зрозуміти багатьох культур і особливостей східних народів.

Сформувавшись в Індії в середині І ст. до н.е., буддизм поширився далеко за межі своєї батьківщини по всій південній, південно-східній і центральній Азії аж до Бурятії і Туви на півночі. Більшість буддистів проживають у таких країнах, як Шрі-Ланка, М’янма, Таїланд, Японія, Корея та Китай. Буддійськими країнами вважаються Кампучія, Лаос, В’єтнам, Монголія. Буддисти кажуть, що всього в світі їх є 356 млн.

 Процес формування релігійного культу буддизму -  почався відразу після смерті Будди (13 жовтня 483 р. до н.е.). Після кремації його прах і рештки кісток склали у золочену урну і помістили її на горі великої ступи в Кушингарі. Однак, сім царів з інших областей, які прийняли буддизм, направили послів з вимогою приділити їм частки святого праху. Одержавши відмову, вони почали військовий наступ. Біля стін Кушингара мав відбутися бій. Але брахман Дрона вмовив людей не порушувати заповідей Будди і не проливати кров. Святий прах був поділений на 8 частин і поміщений у релікварії, які кожен цар повіз у свою країну і встановив на спеціально збудованій ступі.

Буддизм швидко розповсюджувався. Цю релігію підтримало міське населення, правителі, воїни. Їм імпонувало вчення, яке з розумінням ставилося до людських страждань, яке закликало гальмувати пристрасті, творити добро, і те, що позбавлення від зла і досягнення істини достойні всі люди. Спочатку носіями буддизму були аскети, які об’єднувалися в громади, відмовлялись від майна, власності, голили голову, вдягалися у лахміття переважно жовтого кольору і мали при собі лише необхідне — чашку для милостині, посох, миску для води, бритву. Поблизу місць їх оселення ховали померлих аскетів, а на місцях поховання відомим з них будували пам’ятники-ступи (куполоподібні будівлі з замурованим входом). Довкола виникали різні будови. Так започатковано буддійські монастирі. Вони скоро перетворилися у головну і єдину форму організації буддистів, стали буддійським центрами, своєрідними університетами і бібліотеками. Буддійська громада називалася сангхою. З неї можна було виходити і повертатися до світського життя.

Космологія буддизму представляє Всесвіт як три сфери (світи або поверхні). Верхній поверх — це світ божественний, сфера духу. Ця вища сфера є тотожна відвічному Будді, його космічному тілу і нірвані. Космічне тіло Будди здатне з’явитися в різних іпостасях, в тому числі і в земному образі, що вже було, коли на землі жив Будда Гаутама. А в майбутньому на Землю ступить Будда Майтра (Будда Майбутнього).

Нижче від цієї сфери розташований світ богів різних рангів.

Нижній поверх Всесвіту складає сансара — це весь світ, який ми сприймаємо чуттєво, світ безперервних змін, становлень і розрух, світ перероджень і страждань. У сансару входить частково світ нижчих божеств, а також розташоване у глибинах землі пекло. Зображення сансари — коло, колесо, яке символізує біг часу, і з якого можуть вийти і досягти нірвани (стати буддою) тільки люди.

     Універсальною інтерпретацією моделі Всесвіту є мандала — предмет буддійського культу, де план Всесвіту передано у вигляді кола та квадрату.

У ранньому буддизмі культ обмежувався читанням текстів, проповіддю і сповіддю монахів, пошанування реліквій і предметів, якими користувався Будда. По суті, єдиним періодичним культовим актом громади монахів можна вважати церемонію пошадха — день посту, що став днем покаяння монахів.

Учення Будди не містило ідеї Бога, і тому в ранньому буддизмі не було молитви. Замість молитви була медитація — вправа, яка сприяла посиленню уваги, концентрації думки, оволодіння волею і розумом. Заняття медитацією — шлях до просвітлення і спасіння. Лише добрими вчинками (без медитації) людина не досягне нірвани.

За буддійським вченням Будда вказав на 4 місця для паломництва: місце народження Будди, місце, де він став просвітленим (Буддою), місце його першої проповіді; місце його смерті.

У буддизмі Махаяни існують і дуже шануються бодхісатви. Це святі сподвижники, які досягли мети спасіння. Стати Буддою, піти в небуття, в нірвану для них можна вже. Але вони цього не роблять, залишаючись з людьми і допомагаючи їм. Головна якість бодхисатви — праджня (премудрість, тобто здібність збагнути справжню реальність, і каруна (велике співчуття), яке виражається в умінні різних живих істот.

Спочатку бодхисатвою називали будь-якого віруючого, який намагався здійснити таку альтруїстичну місію. Пізніше ця назва стала використовуватись виключно для великих святих, які наділені надприродньою могутністю. Вони перевершували силу богів.

Зрештою, в текстах Варджаяни описуються обряди, виконання яких повинне забезпечити благословенну діяльність — це медитація перед мандалей, виголошення священних фраз, звуків (мантр) повинно допомогти в досягенні просвітлення. З’являються потім церемонії і таємні обряди.

Разом з бодхісатвами з’являється пантеон святих, яким можна помолитися, попросити в них допомоги. Будди, бодхісатви та інші святі мали кожен свій лик, історію, функцію, перетворилися на об’єкт поклоніння. Їх образи відтворювало і оспівувало мистецтво буддизму. Зокрема розвивалося паркове і архітектурне мистецтво.

Взагалі релігія буддизму тісно пов’язана з рослинним світом, оскільки все життя Будди зображається у взаємозв’язку з природою, особливо деревами (наприклад, народження, просвітлення, проповідування тощо). Тому буддизм плекає любов людини до природи, до всього навколишнього середовища. Відповідно буддійські монахи розводили довкола своїх монастирів цілі гаї. Жили вони в довкіллі мирної природи, яка дуже потрібна для спокою людини. Саме завдяки буддійським монастирям і храмам виникло садово-паркове мистецтво, яке було перенесене до інших країн від Китаю до Європи. Ця особливість буддійського турботливого ставлення до природи як до виконання важливої морально-етичної настанови про „збереження всього живого” дуже позитивно впливає на вирішення всього комплексу екологічних проблем у країнах, де поширений буддизм.

Буддійська архітектура розвивалась під впливом розвитку буддійських ритуалів. Одним з головних об’єктів поклоніння є чакра — багаторадіусне коло, символ вчення – дхарми, символ сонця, спасіння. Таким же важливим об’єктом поклоніння є ступа — це специфічний меморіальний пам’ятник, що є, як вже зазначалось, сховищем часток праху Будди Гаутами та інших реліквій. За переказами Будда двом своїм першим учням дав правила збереження реліквій і передав їм свій локон і нігті. Потім він пояснив якою має бути ступа. Поступово в Індії побудували багато таких ступ (без будь-яких останків Будди), які стали центрами медитації і культу, а їхня архітектурна форма ставала дедалі складнішою, художньою. Громада монахів шанувала реліквії Будди (в особливій пошані був зуб Будди), вважала їх талісманами.

Також будуються храми, в яких багато зображень буддійських божеств, на розписах по стінах малюють епізоди з життя Будди, його великі статуї часто ставили і під відкритим небом. Пишні богослужіння супроводжуються звуками труб і барабанів. Ченці інколи вдягають фантастичні костюми і розігрують пантоміми. Багатолюдні процесії супроводжують священні реліквії, коли їх виносять з храму.

Поява іконографії Будди відноситься до часу формування буддизму Махаяни. Його зображували умовно — символом або атрибутом, яким є священне колесо закону, тюрбан, трон, сліди босих ніг, релікварій та ін. Образотворчий канон Будди передає три статурні композиції, при чому всі пов’язані з тими поворотними пунктами в житті Будди, які відображають просвітлення, проповідницьку діяльність і парінірвану. Їм відповідає образ Будди, який сидить у позі йога; Будди, який крокує вперед, несе до народу істину, і Будди на смертному ложі.