На усьому шляху свого історичносоціального розвитку людина намагається знайти відповідь на найбільш спільні і глибокі питання: що являє собою навколишній світ і яке місце і призначення людини в цьому світі? Що лежить в основі всього існуючого: матеріальне або духовне? Чи підпорядкований світ яким-небудь законам? Чи може людина пізнати навколишній світ, що являє собою це пізнання? У чому сенс життя, її мета? Такі питання є світоглядними.

Центральна світоглядна проблема відношення мислення до буття, людини до світу, свідомості до матерії, духу до природи, ідеального і матеріального, що є первинним. У такий спосіб формується основне питання філософії, тому що через ставлення людини, його мислення, свідомості, духовній, психічній діяльності усвідомлюється місце людини у світі, його призначення, сенс існування. Хоча багато філософів не визнають питання про відношення мислення до буття основним питанням філософії, до нього зводяться інші питання, що дають у сукупності цілісну картину світу.

Дати таку картину, уявити світ як ціле світоглядна функція філософії. На відміну від інших наук філософія виключає подробиці, виділяючи тільки найбільше загальні властивості і зв'язку. Гносеологічна функція філософії складається у вивченні відношення "світлюдина”. Теорія пізнання розглядається як відношення об'єкта і суб'єкта пізнання, виявляється зв'язок почуттєвого і раціонального, досліджуються проблеми істини, формування переконань і інші гносеологічні питання. Кожна філософська концепція є поглядом на світ, являє собою метод пізнання.

Філософія розробляючи загальні, обгрунтовані окремі і загальнонаукові методи пізнання виконує тим самим методологічну функцію. Філософія узагальнюючи висновки спеціальних наук, обєднуючи їх на основі своїх філософій і методів пізнання виконує інтеграційну функцію, розповсюджуючи її і на інші галузі духовної культури, включаючи політичні, правові, моральні, естетичні, релігійноатеїстичні форми суспільної свідомості. Філософська система не тільки висуває й обгрунтовує теоретичні положення, але й інтепретує їх, дає оцінку, формує систему цінностей. У цьому полягає аксеологічна функція філософії. Піддаючи критичної оцінці те, що не відповідає філософській системі філософія виконує свою критичну функцію. Спілкування і передачу інформації здійснює комунікативна функція філософії.

У такий спосіб очевидно, що філософія має в даний час чимало значимих функцій, проте можна виділити з них основні функції філософії:

• теоретикопізнавальна функція ;
• пізнавальна функція;
• оцінна функція.

Теоретикопізнавальна функція. Світогляд це система узагальнених поглядів на світ, на місце в ньому людини і його відношення до цього світу, а також засновані на цих поглядах переконання, почуття, ідеали, що визначають життєву позицію людини, принципи поводження і ціннісні орієнтації. На ранніх стадіях розвитку суспільства в людей почав формуватися міфологічний світогляд. Це була перша спроба людини пояснити походження й устрій світу, поява людей, тварин, причини стихійних явищ, визначити своє місце. Міфи зв'язувалися з обрядами, звичаями, містили моральні норми і естетичні уявлення, сполучили реальність і фантазії, думки і почуття. У міфах людина не виділяла себе з природи. Пізніше, із розвитком товариства в людей початок формуватися релігійний світогляд. Він відрізнявся від міфічного вірою в існування надприродних сил і їхньої чільної ролі у світобудові і житті людей. Філософський світогляд орієнтується на раціональне пояснення світу. Загальні уявлення про природу, суспільство, людину є предметом теоретичного розгляду і логічного аналізу. Філософський світогляд успадкував від міфологічного і релігійного сукупність питань про походження світу, його будівлі, місці людини і т.п., але відрізнялося логічною упорядкованістю, систематизацією знань, характеризуючись прагненням теоретично обгрунтувати положення і принципи.

Теоретикопізнавальна функція здійснює синтез знань і створення єдиної картини світу, що відповідає визначеному рівню розвитку науки, культури й історичного досвіду.

Кожна людина зштовхується з проблемами, обговорюваними у філософії. Як улаштований світ? Чи розвивається світ? Хто або що визначає ці закони розвитку? Яке місце займає закономірність, а яке випадок? Положення людини у світі: смертний або безсмертний? Як може людина зрозуміти своє призначення. Які пізнавальні можливості людини? Що є істина і як її відрізнити від хиби? Моральноморальні проблеми: совість, відповідальність, справедливість, добро і зло. Ці питання поставлені самим життям. Те або інше питання визначає напрямок життєдіяльності людини. У чому сенс життя? Чи є він узагалі? Чи є у світу ціль? Чи веде будькуди розвиток історії? Чи дійсно природою управляють якісь закони? Чи розділений світ на дух і матерію? Який засіб їхній співіснування? Що таке людина: частинка пилюки? Набір хімічних елементів? Духовний гігант? Або усе разом? Чи має значення, як ми живемо: праведно або ні? Чи є вища мудрість? Філософія покликана правильно вирішити ці питання, допомогти перетворити стихійно сформовані погляди в світорозумінні, що є необхідним у становленні особистості. Ці проблеми знайшли рішення задовго до філософії у міфології, релігії й інших наук. По своєму змісту (В.Ф. Шаповалов, наприклад, вважає, що варто говорити скоріше про зміст філософії, а не про предмет) філософія є прагнення до всеохватності і єдності. Якщо інші науки роблять предметом вивчення якійсь окремий зріз реальності, то філософія намагається охопити всю реальність у її єдності. Для філософії характерно уявлення про те, що світ має внутрішню єдність, незважаючи на зовнішню розрізненість частин. Реальність світу як цілого такий зміст філософії.

Пізнавальна функція.  У всі історичні епохи філософія і наука йшли рука об руку, доповнюючи один одного. Багато ідеалів науки, такі як доказовість, систематичність, перевырюванысть висловлювань, були спочатку вироблені у філософії. У філософії, як і в науці, досліджують, як одні висловлення підтверджуються іншими. Але там, де наука роз'єднує (значення має тільки те, що ставиться в сфері даної науки), філософія об'єднує, для неї не характерно дистанціювання від якоїсь сфери буття людини. Йде, і ні на мить не зупиняється процес обміну ідеями між філософією і наукою, що породило прикордонні між наукою і філософією області знання (філософські питання фізики, математики, біології, соціології; наприклад, ідея відносності, несамостійності простору і часу, що спочатку обговорювався у філософії Лейбніцем, Махом, потім у математику Лобачевским, Пуанкаре, пізніше у фізику Ейнштейном). Ніколи раніше філософія не була настільки науково орієнтована, як зараз. З однієї сторони це благо. Але з іншої, неправильно зводити до наукової орієнтації філософії всі її переваги. Перші вчені були переконані в сумісності їхніх поглядів і релігії. Розгадуючи таємниці природи, вони намагалися розшифрувати «письмена Бога». Але з розвитком науки і ростом її суспільного впливу відбувається витіснення наукою всіх інших форм культури релігії, філософії, мистецтва. (Про це написав И.С. Тургенєв свій роман «Батьки і діти»). Така настанова погрожує цілком витиснути з людських ставлень елементи гуманності, співчуття людей друг до друга. Безпосередньою метою науки є опис, пояснення і пророкування процесів і явищ дійсності, що складають предмет її вивчення, на основі законів що нею відкриваються. Філософія завжди в тієї або іншого ступеня виконував стосовно науки функції методології пізнання і світоглядної інтепретації її результатів. Філософію об'єднує з наукою також і прагнення до теоретичної форми побудови знання, до логічної доказовості своїх висновків.

Європейська традиція, що сягає своїм корінням до античності, що високо цінувала єдність розуму і моральності, водночас міцно зв'язувала філософію з наукою. Ще грецькі мислителі надавали велике значення справжньому знанню і компетентності на відміну від менше наукового, а часом і просто легковагої думки. Таке розходження має принциповий характер для багатьох форм людської діяльності, у тому числі і для філософії. Так чим же є результати інтелектуальних зусиль філософів: надійним знанням або тільки думкою, свого роду грою розуму? Які гарантії істинності філософських узагальнень, обгрунтувань, прогнозів? Чи вправі філософія претендувати на статус науки або ж такі претензії необгрунтовані? Щоб відповісти на ці питання, слід звернутися до історії.

Першу спробу обрисувати коло задач філософії, перед особою існуючих і тільки починаючих формуватися конкретних наук, у свій час почав Аристотель. На відміну від приватних наук, кожна з який зайнята дослідженням своєї області явищ, він визначив філософію як навчання про першопричини, першопринципах, самих загальних початках буття. Її теоретична міць представилася Аристотелеві несумірної з можливостями окремих наук і викликала його замилування. Він назвав цю галузь знання «пані наук», вважаючи що інші науки, як рабині, не можуть сказати їй проти жодного слова. У міркуваннях Аристотеля відбите характерна для його епохи різка розбіжність філософської думки і спеціальних дисциплін за рівнем їхньої теоретичної зрілості. Така ситуація зберігалася протягом багатьох сторічь. Підхід Аристотеля надійно затвердився у свідомості філософів титулами «королева наук» і «наука наук».

У Древньої Греції філософія зародилася в якості всеосяжної науки саме слово «філософія» означає «наука». Ця наука була спрямована на усе, що взагалі було здатне або здавалося спроможним стати об'єктом пізнання. Будучи спочатку єдиною і нероздільною наукою, філософія, при диференційованому стані окремих наук, ставала почасти органом, що з'єднує результати діяльності всіх інших наук і одне загальне пізнання, почасти провідником морального і релігійного життя. Ідеї, спочатку висунуті ще в античній філософії, лише в 1718 сторіччях перетворилися в природньонауковий факт можна говорити про визначені функції, що прогнозують, стосовно природознавства.

У 1920 сторіччях, на новому етапі розвитки знань, зазвучали протилежні судження про велич науки і неповноцінності філософії. У цей час виникнуло і набуло впливу філософський плин позитивізму, що поставив під сумнів пізнавальні можливості філософії, її науковість, одним словом переводячи «королеву наук» у «служниці». У позитивізмі був сформований висновок про те, що філософія це сурогат науки, що має право на існування в ті періоди, коли ще не склалося зріле наукове пізнання. На стадіях же розвитої науки пізнавальні претензії філософії об'являються неспроможними. Проголошується, що зріла наука сама собі філософія, що саме їй посильно брати на себе й успішно вирішувати заплутані філософські питання, що збуджували розуми протягом сторіч.

До всього іншому відмінністю філософського знання від інших є те, що філософія єдина з наук пояснює що таке буття, яка його природа, співвідношення матеріального і духовного в буття.

Подивимося, як наука і філософія взаємодіють між собою. Науковофілософський світогляд виконує пізнавальні функцій, родинні функціям науки. Поряд із такими важливими функціями як узагальнення, інтеграція, синтез усіляких знань, відкриття найбільше загальних закономірностей, зв'язків, взаємодій основних підсистем буття, про котрий уже йшла мова, теоретична масштабність, логічність філософського розуму дозволяють йому здійснювати також функції прогнозу, формування гіпотез про загальні принципи, тенденціях розвитки, а також первинних гіпотез про природу конкретних явищ, ще не пророблених спеціальнонауковими методами.

На основі загальних принципів раціонального розуміння філософська думка групує життєві, практичні спостереження різноманітних явищ, формує загальні припущення про їхню природу і можливі засоби пізнання. Використовуючи досвід розуміння, накопичений в інших областях пізнання, практики, вона створює філософські «ескізи» тих або інших природних або суспільних реалій, підготовлюючи їх наступну конкретнонаукову проробку. При цьому здійснюється умоглядне обмислення принципово припустимих, логічно і теоретично можливих варіантів. Таким чином філософія виконує функцію інтелектуальної розвідки, що також служить і для заповнення пізнавальних прогалин, що постійно виникають у зв'язку з неповним, різним ступенем вивченості тих або інших явищ, наявністю «білих плям» пізнавальної картини світу. Звичайно, у конкретному науковому плані прогалина має бути заповнити спеціалістам ученим іншої загальної системи світорозуміння. Філософія ж заповнює їхньою силою логічного мислення.

Спеціалісти, що вивчають усілякі конкретні явища, потребують загальних, цілісних уявлень про світ, про принципи його устрої, загальні закономірності і т.д. Проте самі вони таких уявлень не виробляють у конкретних науках використовується універсальний розумовий інструментарій (категорії, принципи, різноманітні методи пізнання), але вчені спеціально не займаються розробкою, систематизацією, осмисленням пізнавальних прийомів, засобів. Загальносвітоглядні і теоретикопізнавальні підстави науки вивчаються, спрацьовуються і формуються в сфері філософії.

Отже, філософія і наука досить сильно взаємозалежні, у них є багато спільного, але є й істотні розходження. Тому філософію не можна однозначно зараховувати до науки і навпаки не можна заперечити її науковість. Філософія окрема форма пізнання, що має наукові основи, що виявляє себе в ті моменти й у тих областях наукового знання, коли теоретичний потенціал у цих областях або малий, або узагалі відсутніх.

Оцінна функція.  Кожна наука вивчає своє коло проблем. Для цього виробляє власні поняття, що застосовуються в сувооро визначеній області для більшменш обмеженого кола явищ. Проте, жодна з наук, крім філософії не займається спеціальним питанням, що таке «необхідність», «випадок», і т.д. хоча може використовувати їх у своїй області. Такі поняття є гранично широкими, загальними й універсальними. Вони відбивають загальні зв'язки, взаємодії й умови існування будьяких речей і називаються категоріями. Основні задачі або проблеми стосуються з'ясовування відношень між людською свідомістю і зовнішнім світом, між мисленням і навколишнім нас буттям. Як правило, до філософії ставляться як, мабуть, до самої незрозумілої і відверненої з усіх наук, найбільше віддаленої від повсякденного життя. Але хоча багато людей і думають про неї як про не пов'язану зі звичайними інтересами і такою, що є за межами розуміння, майже усе з нас чи віддаємо ми собі в цьому звіт або немає мають якісь філософські погляди. Цікаво і те, що хоча більшість людей дуже слабко уявляє, що ж таке філософія, саме це слово достатньо часто зустрічається в їхніх розмовах.

Іноді під філософією ми розуміємо відношення до визначеної діяльності. Знову ж, ми говоримо про філософський підхід до чого, коли маємо на увазі довгострокове, як би відсторонений розгляд деякої секундної проблеми. Коли хтось засмучується з приводу планів, що не здійснились, ми йому радимо ставитися до цього більш «філософськи». Тут ми хочемо сказати, що не варто переоцінювати значення сучасного моменту, а постаратися розглядати ситуацію в перспективі. Ще одне значення ми вкладаємо в це слово, коли розуміємо під філософією спробу оцінити або розтлумачити те, що ж є або має сенс у житті.

Взагалі говорячи, поза залежністю від різноманіття значень, вкладених у слова «філософія» і «філософський» у повсякденній мові, ми відчуваємо прагнення грузнути цей предмет із якимось видом гранично складної розумової роботи. «...Усі...області знання граничать в оточуючому нас просторі з невідомим. Коли людина входить у прикордонні області або заходить за них, вона потрапляє з науки в сферу умогляду. Її умоглядна діяльність теж вид вивчення, і це крім усього іншого, є філософія.» (Б. Рассел).

Трудність складається в тому, що філософію легше пояснити, займаючись нею, чим описуючи її з боку. Частково вона полягає у визначеному підході до розгляду питань, частково у спробах вирішити деякі проблеми, що традиційно цікавлять тих, хто називає себе (або кого так називають інші) «філософами». Єдина річ, щодо якої філософи ніколи не могли домовитися та й навряд чи взагалі чи домовляться будьколи узагалі це те, з чого складається філософія.

Люди, що серйозно займаються філософією, ставили перед собою різноманітні задачі. Одні намагалися пояснити й обгрунтувати визначені релігійні погляди, інші, займаючись наукою – прагнули показати значення і розкрити зміст різноманітних наукових відкриттів і теорій. Треті (Джон Локк, Маркс) використовували філософію, намагаючись змінити політичну організацію суспільства. Багатьох цікавило обгрунтування й обнародування якихось ідей, що, на їхню думку, могли б допомогти людству. Деякі ж не ставили перед собою настільки грандіозних цілей, а просто хотіли розібратися в особливостях світу, у якому живуть, і зрозуміти вірування, яких притримуються люди.

Професії філософів також різноманітні як і їхні задачі. Деякі були викладачами, часто професорами університетів, що читали курси філософії. Інші були лідерами релігійних прямувань, багато хто були і зовсім звичайними ремісниками.

Незалежно від переслідуваних цілей і конкретного роду занять усі філософи притримуються переконань, що украй важливим і необхідним є ретельне дослідження й аналіз наших поглядів, нашого обґрунтування їх. Філософу властиво підходити до визначених речей певним чином. Йому хочеться встановити, який зміст несуть наші фундаментальні ідеї і поняття, на якій підставі базується наше знання, яких варто притримуватися стандартів, щоб приходити до правильних висновків, які переконання необхідно відстоювати, і так далі. Філософ вважає, що міркування над такими питаннями призводить до більш глибокого розуміння людиною всесвіту, природи і людей.