Існує багато видів професійної діяльності, що безпосередньо стосуються людини, але є серед них професії лікаря, юриста і педагога, які впливають на її долю. Ось чому кожна з цих професій повинна бути не лише діяльністю, а й покликанням.

Визначають два рівні педагогічної техніки (умовно позначимо їх як елементарний і комплексний). До елементарного рівня належать найпростіші автоматизовані дії вчителя, до комплексного — складні вміння, спрямовані на вирішення завдань організації навчально-виховного процесу. Головним елементом педагогічної техніки при оволодінні професійною майстерністю педагога є "метод фізичних дій" К. С. Станіславського.

При будь-якому підході до визначення змісту педагогічної техніки постійно зберігається ряд елементів, а саме:

• культура спілкування викладача зі студентами;
• саморегуляція психічної діяльності (самоконтроль, витримка і т. ін.), управління внутрішнім самопочуттям;
• оволодіння, увагою аудиторії;
• виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога);
• володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність і т. ін.).

Загальною ознакою цих елементів є їх найтісніший зв'язок із індивідуальними особливостями викладача.

Розглянемо спілкування як важливий професійний інструмент педагогічної діяльності. Педагогічне спілкування — це професійне спілкування викладача зі студентами під час занять або поза ними, спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату, яке має такі функції: пізнання особистості, обмін інформацією, організація діяльності, обмін ролями, співпереживання, самоствердження.

В. А. Кан-Калик до структури процесу професійно-педагогічного спілкування включає:

1.  Моделювання педагогом майбутнього спілкування з аудиторією (прогностичний етап).
2. Організацію саме спілкування у момент початкової взаємодії (комунікативний етап).
3. Управління спілкуванням у ході педагогічного процесу.
4. Аналіз реалізованої системи і моделювання її на майбутню діяльність.

Часто спілкування викладача з аудиторією має згорнутий вигляд, не диференціюється за етапами.

Етап моделювання вимагає знання особливостей аудиторії: характеру її пізнавальної діяльності, можливих ускладнень, динаміки роботи. Матеріал, що готується до заняття, повинен бути подумки уявлений у ситуації майбутньої взаємодії і відпрацьований не лише від особи викладача, а й від особи студентів, по можливості у різних варіантах.

Етап, що називається "комунікативною атакою", говорить сам за себе: потрібна техніка швидкого включення аудиторії в роботу, треба володіти заходами самопрезентації і динамічного впливу.

На етапі управління спілкуванням необхідне вміння підтримувати ініціативу студентів, організовувати діалогічне спілкування, коригувати свій задум із поправкою на реальні умови.

І нарешті, аналіз спілкуванням спрямований на співвідношення цілей, засобів і результатів.

Природно, що викладач у навчальній діяльності і поза нею повинен бути ініціатором в управлінні спілкуванням. Для цього радимо звернути увагу на оперативність початку контакту, формування почуття "ми", введення особистісних аспектів у взаємодію зі студентами, демонстрацію власної прихильності до аудиторії, показ яскравих цілей діяльності, передачу студентам розуміння викладачем їхнього внутрішнього стану під час навчання, організацію контакту з усією аудиторією, зміну стереотипних негативних установок.

Усе це допомагає переборювати перешкоди, що заважають ефективному навчанню і виникають переважно на початку викладацької діяльності. Передусім це страх перед аудиторією. Він знімається психологічним настроюванням, переключенням уваги на інтерес до майбутньої роботи, пошуком емоційного "ядра" спілкування. Викладачеві необхідно розвивати в собі оптимістичне прогнозування своєї діяльності. Необхідно вказати, що встановленню викладачем контакту з аудиторією допомагає насамперед виховання правильних форм спілкування, що є елементом педагогічної техніки. На наш погляд, фактор уміння спілкуватися дуже аргументовано викладений у книзі Д. Карнегі "Як завойовувати друзів і впливати на людей", а також у книзі А. Іствуда "Я Вас слухаю". Молодим викладачам буде дуже корисно познайомитися з ними.

Як і актор, педагог повинен знати і відчувати аудиторію, розуміти, на кого орієнтуватися і кому допомагати. Треба знати закони діяльності людини залежно від віку, статі, професійної спрямованості. Чому аудиторія підкоряється педагогові? Як народжуються ці педагогічні моменти? Чи можна підготувати себе до цього? У К. С. Станіславського є цікаві думки щодо стадій органічного процесу спілкування. Вони цілком підходять до педагогічне, діяльності.

Перша стадія. Вихід актора на сцену. Розглядання всіх присутніх. Орієнтація і вибір об'єкта.

Друга стадія. Підхід до об'єкта, привернення його уваги.

Третя стадія. Зондування душі об'єкта щупальцями очей.

Четверта стадія. Передання своїх уявлень об'єкту.

П'ята стадія. Відгук об'єкта і обопільний обмін душевними токами.

Педагог повинен володіти арсеналом засобів, за допомогою яких він передає свій досвід, свої уявлення. Ці засоби завжди індивідуальні, неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації в арсеналі педагога є ще жести, рухи, ритм. Але насамперед очі! Вчені вже давно встановили, що ефективне спілкування викладача із студентами перебуває на рівні його сугестивної дії, оскільки заняття або лекція —- це творчість педагога.

Лише в останній час у психолого-педагогічній літературі почали виділяти поняття "творче самопочуття" педагога. Між тим у системі К. С Станіславського поняття "творче самопочуття" є одним з ключових.

К. С. Станіславський виділяв ремісниче і творче самопочуття актора. Ремісниче акторське самопочуття, за Станіславським, — "це такий стан людини на сцені, за якого вона зобов'язана зовнішньо демонструвати те, що вона не відчуває внутрішньо. Це той акторський звих, за якого душа живе своїми звичайними, повсякденними, буденними спонуканнями... а тіло в цей час зобов'язане передавати піднесені поривання героїчних почуттів і пристрастей... Таке самопочуття народжує на сцені фальш і штампи".

Творче самопочуття, за думкою Станіславського, це таке душевне й тілесне почуття актора на сцені, яке благотворно сприяє творчому процесу.

На наш погляд, ремісниче самопочуття має місце і у викладацькому середовищі. У лектора виробляється звичка до механічної мови, тобто до беззмістовного промовляння завчених слів лекції, без уваги до їх внутрішньої суті. Так поступово виробляється специфічна, реміснича мова педагога.    

Ми сподіваємося, що для створення творчого самопочуття в роботі викладача під час лекції, як і у актора на сцені, вам буде цікаво ознайомитися з різними підходами у театральній педагогіці.

Розкриваючи зміст підготовки актора до створення творчого самопочуття, К. С. Станіславський виділяє шість послідовних творчих процесів роботи актора над собою.

"У першому підготовчому процесі "волі" актор готується до майбутньої творчості. Він знайомиться з твором письменника, захоплюється їм і тим самим збурює свої творчі здібності, тобто будить у собі бажання творити.

У другому процесі "пошуків"... він шукає в собі самому і поза собою духовний матеріал для творчості.

У третьому процесі "переживань" актор незримо творить для себе. Він створює у своїх думках як внутрішній, так і зовнішній образ... Він повинен злитися з цим чужим для нього життям, як зі своїм власним...

У четвертому процесі "входження" актор наочно творить для тебе. Він створює видну оболонку для своєї незримої думки.

У п'ятому процесі "злиття" актор повинен об'єднати до повного злиття як процес "переживань", так і процес "входження". Обидва ці процеси повинні відбуватись одночасно, вони повинні народжувати, підтримувати і розвивати один одного.

Шостим К. С Станіславський називає процес "впливу" актора на глядача.

Таким чином, процес створення творчого самопочуття актора включає в себе такі компоненти: вольове зусилля, процес пошуку, процеси переживань, входження, злиття, впливу на глядача.

Виходячи із єдності за цілями, змістом, умовами театрального і педагогічного самопочуття (але не ототожнюючи їх!) ми застосували концепцію К. С Станіславського "про двигуни психічного життя" і послідовність шести творчих процесів в оволодінні актором творчим самопочуттям до навчання студентів і викладачів основ професійної майстерності.

Творче самопочуття викладача ніколи не залишається безслідним. Воно проникає, впливає на почуття і свідомість студентів, переборює психологічні бар'єри, проходить великою кількістю каналів і канальців в усі сфери їхньої особистості, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається не лише надовго в пам'яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою позицією.

У науковій психолого-педагогічній літературі виділяються такі компоненти творчого самопочуття вчителя: зібраність, поглиненість учителя головним завданням уроку, його пізнавальним і виховним задумом; усвідомлення задуму, цілей і завдань уроку впливають на волю, розум і почуття вчителя, стаючи збуджувачем його творчості; уявлення викладачем усіх студентів і кожного ніби "зсередини"; здатність контролювати себе, здійснювати самоаналіз.

Лекція викладача вищого навчального закладу схожа на дію, і лектор повинен користуватися всіма засобами, доки він не відчує, що в думки слухачів проникла та ідея, яку він хотів до них донести. На наш погляд, необхідно спинитися на інтонаційно-виражальних засобах мови. К. С Станіславський часто підкреслював, що у слова і у мови є своя природа, яка потребує для кожного знака своєї інтонації. "Слово для актора не лише звук, а й збудник образів. Тому під час мовного спілкування говоріть не стільки вуху, скільки оку.

Викладачеві необхідно вміти говорити логічно і послідовно, з правильними зупинками.

Розділові знаки вимагають обов'язкових мовних інтонацій. Крапка, кома, знак оклику і знак запитання мають свої, обов'язкові голосові фігури, характерні для кожного з них. Ці зміни висоти голосу під час переходу від одного мовного такту до іншого, які надають інтонаційної різнобарвності нашій мові. Без цих інтонацій мовлення не виконує своїх функцій. Справді, відніміть від крапки її фінальне, заключне голосове зниження, і слухач не зрозуміє, що фраза закінчена.

Велика роль підтексту в матеріалі, що передає викладач. "Лише тільки люди — виконавці симфонії або п'єси — оживлять своїм переживанням підтекст твору, в ньому, як і в самому акторів відкриються душевні тайники, внутрішня суть, заради якої створювалася творчість. Зміст творчості в підтексті" — вважає К. С Станіславський.

Велике значення під час спілкування викладача з аудиторією мають пантоміміка і міміка. Пантоміміка — це рухи тіла, рук, ніг. Вона допомагає виділити головне, малює образ. Рівна хода, зібраність говорить про впевненість педагога в собі, в своїх знаннях. Водночас сутулість, в'ялість свідчить про внутрішню слабкість людини, і невпевненість у собі. Естетика тіла не терпить поганих звичок покачування взад-вперед, переступання з ноги на ногу, звички триматися за спинку стільця, тримати в руках різні предмети, потирати ніс і т.ін. Жест педагога повинен бути органічним і стриманим, без різких широких змахів і гострих кутів.

Міміка — мистецтво висловлювати свої думки, почуття, настрої, стани, діями м'язів лиця. Жести і міміка, підсилюючи емоційну значущість інформації, активно впливають на слухачів. Широкий діапазон почуттів демонструє посмішка на обличчі викладача. Найвиразніші на обличчі людини очі: "Порожні очі — дзеркало порожньої душі".

Таким чином, виходячи з концепції К. С. Станіславського згідно з якою дія розглядається як єдність фізичного і психічного як єдність внутрішніх і зовнішніх, тілесних і душевних елементі поведінки викладача, вважаємо, що у формуванні професійні майстерності необхідний тісний зв'язок теорії, методики і педагогічної техніки.

Список літератури

1.  Головенко О. М. Система К. С. Станиславского в процессе формирования педагогической техники будущего учителя начальних классов // Метод, указания к спецкурсу. — Луганск, 1990.
2.  Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении. — М., 1987.
3. Основы педагогического мастерства / Под ред. И. А. Зязюна. — №,. 1989.
4. Станиславский К. С. Работа актера над собой // Собр. соч.: I! 8 т. - М., 1954—1955.
5. В. Ф. Бардаченко, Ю. В. Корольов, доктори техн. наук /. /. Радельчук, аспірант (Інститут кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України, Центр таймерних обчислювальних систем)