Метою наукового твору є знайомство читача з результатами досліджень учених у різних галузях знань, їй підпорядковані і спосіб викладення матеріалу, і, відповідно, мовні засоби, що використовуються. Ці засоби повинні забезпечувати повне і точне осмислення теми, послідовність і взаємозв'язок думок. Усі міркування автора твору спрямовані на переконливе обґрунтування висновків, результатів, які були досягнуті під час досліджень. Чітка послідовність мислення автора передбачає насамперед логічне, а не емоційно-чуттєве сприйняття наукового твору, тому емоційно-експресивні мовні засоби не є домінуючими в ньому.

Особливість наукового стилю визначається частим вживанням термінів, спеціальної лексики, складних речень. Хоча, безперечно, не слід забувати і про лексичне багатство мови, її виражальні можливості і намагатися писати не тільки змістовно, але й цікаво.

Своє, особисте ставлення до предмета мовлення є першою сходинкою на шляху до власної творчості. Учні звикли вважати конспект скороченим, переважно механічним записом матеріалу лекції. Справді, конспект (лат. conspectus — огляд) — стислий письмовий виклад змісту лекції, доповіді, роботи. Коротко сформульовані основні положення цих матеріалів вже називають тезами. Вміння написати тези, конспект дозволяє краще, глибше засвоїти матеріал. Конспект можна порівняти з тезами в дещо розширеному вигляді. До нього входять цитати, тобто фактичний матеріал першоджерела, яке конспектують.

Конспект може включати план, тези, цитати, тому ним найчастіше користуються. План складається з питальних чи розповідних речень, які є ніби заголовками до окремих частин книжки, лекції чи статті. Завдяки плану дотримується порядок, послідовність викладу матеріалу. План і тези можна порівняти зі словом і реченням. Перше щось називає, друге передає закінчену думку. Так чи інакше, автор тез відбирає значущу саме для нього інформацію, це вже прихована оцінка її.

Некритичність, інтелектуальна пасивність учня якоюсь мірою деформують, перекручують навчальний процес. Адже викладач і учень повинні бути рівноправними суб'єктами цього процесу. На практиці викладач найчастіше виступає саме в-такій ролі, а ось учень залишається об'єктом навчання, котрий не має ні голосу, ні власної думки. Таку ситуацію виправдовують недостатнім рівнем знань у вчорашнього школяра. Можна погодитися, що йому важко полемізувати з викладачем. Однак здоровий скептицизм — риса не тільки освіченої людини, але й такої, котра прагне отримати освіту. Будь-яка істина може стати вашим надбанням лише тоді, коли ви самі перевірили її на життєздатність, і тому треба сумніватися, вимагати, щоб вас переконували. І якщо автор статті, підручника не зміг цього досягти, треба мати сміливість сказати про це і обґрунтувати свої висновки.

Реферат, рецензія (відгук) допомагають учню навчитися самостійно мислити в процесі пізнання. Існують певні етапи підготовки до написання наукового твору, правила його оформлення, вимоги до композиції, системи мовних засобів.

Логіка наукового дослідження визначає структуру твору. Його композиція складається з двох взаємопов'язаних частин: описової (оглядової) та основної. У першій, як правило, відбивається хід наукового дослідження та його актуальність. Тут слід також торкнутись (наскільки дозволяє обсяг твору) історії вивчення проблеми. Якщо в описовій частині йдеться про предмет і методи дослідження, то в основній — висвітлюються його методика, результати, робляться висновки.

Загальновживані слова, терміни, загальнонаукова лексика визначають мовні особливості стилю творів, в яких йдеться про результати досліджень, досягнення вчених. Слова в таких творах вживаються у своїх прямих значеннях, синонімів у наукових працях обмаль. Із зображувальних засобів переважають порівняння. Вони допомагають скласти об'ємне уявлення про предмет розповіді.

Природно, найбільшу частину інформації викладено із застосуванням саме загальнонаукових та спеціальних термінів. Вживають також слова й усталені словосполучення, що допомагають послідовно, логічно пов'язати між собою окремі частини наукового тексту. Це насамперед: таким чином, однак, крім цього, з іншого боку, в свою чергу, в даному разі, по-перше, описаний вище, наведені результати; на підставі отриманих даних; як показали дослідження.

Особливо необхідно виділити слова, які свідчать про ступінь достовірності (дійсно, зрозуміло, вірогідно), об'єктивність наведеної інформації (думають, вважають, стверджують, здається, можливо). Ці мовні засоби до того ж надають висловлюванню відносного характеру. А ось абсолютні твердження вимагають від автора найвищого ступеня відповідальності. У науковому стилі розширені функції іменників і прикметників за рахунок дещо звуженого використання дієслова. Для всіх його форм, а також для іменника характерні абстрактні, узагальнені значення. Числівники переважно пишуть не словами, а цифрами. Разом з екстралінгвістичними (немовними) засобами (одиницями виміру, формулами, графіками, схемами, ілюстраціями, кресленнями, діаграмами) це допомагає викласти необхідну інформацію стисло, компактно, наочно.

У науковій літературі поширені безособові, неозначено-особові речення, які використовуються для описування фактів, явищ, процесів. Номінативні речення — у назвах книг, розділів, у підписах до малюнків, ілюстрацій. Неповні речення майже не використовують. Часто вживають розповідні речення, досить рідко — питальні, а кличні майже не трапляються, оскільки вони емоційно забарвлені.