Субота, 2024-12-14, 4:11 PM
ПЕРСОНАЛЬНИЙ САЙТ
педагога професійного навчання Цюпак Ольги Володимирівни

Цілі завжди випереджають можливості,
будуючи шлях для розвитку
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна Мій профіль ВихідРеєстраціяВхід
Меню сайту

Категорії розділу
Інформаційна бібліотека [171]
Навчаючи - виховуємо [23]
Виробниче навчання [15]
Професія "Діловод"
Все про комп'ютерні технології та Web-дизайн [124]
технічні новинки, комп'ютерне обладнання, програмне забезпечення
Словник комп"ютерних термінів та сленгу [4]
Стенографія [10]
Етика, естетика [22]
Логіка [14]
Машинопис та Діловодство [107]
Психологія [49]
тести, оптичні ілюзії, акцентуації
Релігієзнавство [9]
Філософія [26]
Філологія [68]
мово-літературознавство, фольклористика
Українська обрядовість [211]
вірування, прикмети, етнографія, обереги
У світі цікавого [86]
Лірична сторінка [36]
Мережива долі [1]
розповіді про неординарних людей
Жартома і всерйоз [24]
Скарбничка мудрості [32]

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу


Користувачі
Гості сайту
 





Помощь блогеру



 


Головна » 2013 » Липень » 20 » Поезія Івана Малковича "З нічних молитов"
6:31 PM
Поезія Івана Малковича "З нічних молитов"

Я збиваю сей ритм, я кажу: ось розводять рої,
ось вулики в тpaвi, як мамаї,
й сотає вічний мед дбайлива гречка,
й зачаєно — по всій святій землі —
свої крохмальні i тугі яєчка
висиджують, мов кури, картоплі

 3 Н1ЧНИХ МОЛИТОВ

Господи, літа стебельце всели до самітніх душ,
дай кожному звити кубельце, i не поруш.
Хай кожен в цім світі спасеться, хай світить з-за темних круч
довкола кожного серця віри Твоєї обруч.

ПРАКОРАБЕЛЬ

Вантажений калиною, сповільна він piвно опускається до дна;
сто років углибає — божевільна у тих прозорих водах глибина.

Там сховок духу, там — ясна година, комори нaші: з тих запасників
зцілюща виринатиме калина  на сотнях затаєних кораблів.

КАЗКА

Ця казка дивна i стара,
як пошуки святого руна:
Христос приходив до Дніпра,
щоби повергнути Перуна.

Перун сказав: «Не розіпни...» —
i обривається писання.
Ревуть Дніпрові береги —
занурення i виринання...

 * * *

своїми провинами ангелячими
яке зло ти можеш заподіяти дитино мала?
обмалювати свою долоньку
у зошиті шкільному?

чи колядуючи під вікном
безбожно пропускати куплети
аби встигнути хат якнайбільше обійти?

о цвіркуне з осиковими листочками замість легень
все ж одно відтак все життя будеш відтворювати тi куплети
щодо рядка щодо слова ще й кожен склад
на кілька голосів розспівувати будеш

ПОДОРОЖНИК

Стоїть при дорозі хлопчатко в сорочечці рваній:
Я — подорожник, прикладайте мене до рани.
Ідуть подорожні — нixто з них, нixтo з них не стане.
  Я — подорожник, прикладайте мене до рани.

Враз — гальма завищали, i вовчим оком сорочку прошито:
Що тиняєшся. хлопче. а чи, може, набридло жити?
І крізь см1х, мов крізь ножі, хлопчик блідо ворушить губами:

Я ж... подорожник, прикладайте мене до рани...

АНТОНИЧ

Й тo6i дадуть ropix маленький,
i ти — розколеш — пустка в ньому,
а з тої пустки — по одному
йдуть i йдуть печальні лемки.

I знаєш: лиш тo6i спинити,
але xi6a від того ліпше? —
вже на долоні не вмістити чоренних лемків із горішка.

Ну що ж? — ти здійсниш нині диво:
сухий ropix зазеленіє —
з білесенької середини
враз повиходять лемки білі.

Ти станеш збоку — й наче в мевах,
вздриш, як вони — десь там, вдолині,
зі слів, немов iз вух коневих,
виходять юні i вродлив1...

А в північ копитату й вічну —
за той малий ropix зелений
твoї вci роки, як червінці,
змахнуть до чорної кишені.

НАПУЧУВАННЯ

Хай це можливо i не найсуттєвіше
але ти дитино

покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»

а також витягнувшись на пальчиках
оберігати місячний серпик букви «є»
що зрізаний з неба разом iз ниточкою

бо кажуть дитино що мова наша — солов'їна
гарно кажуть але затям собі що колись
можуть настати i такі часи
коли нашої мови не буде пам'ятати
навіть найменший соловейко
тому не можна покладатися
тільки на солов'їв дитино

 

КОНОТОП

Знову коні палають в степу,
гриви зфашкують раптом,
і грімкоче глухе туп-тупу
Трахтемирівським трактом.

 3 грив на гриви стрибає вогонь
сто пожеж чвалом скаче.
Піцаницею їм удогонь
понад степом хтось плаче:

«Боже! — чути волання крізь дим, —
я не прошу потопу,

лиш дозволь моїм коням гнідим

досягти Конотопу...»

ПІЙМАНИЙ СКОВОРОДА

Блудний Сковорода
з паличкою в pyцi
селами загляда,
списує папірці.

В череві — хлюпа бурда,
в помислах — Рим,
печений Сковорода
піччю Єкатерин.

Куда, Грицьку, ідеш —
в народ стежка твоя?
Що ти йому несеш —
«Басні харковскія»?...

Роздвоєний Сковорода
в рідне забрів село,
віршу розповіда,
душі козачкам звело:

«Буцімто й босий Гриць,
а царської мови доп'яв,
по-царськи язик ворушивсь,
як віршу казав.

Не те, що наші пісні — мовою пpocті, як ми...»
Йде Сковорода, рясні тягнуть від Ciчi дими...


Категорія: Лірична сторінка | Переглядів: 3384 | Додав: Olga | Рейтинг: 1.0/115
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Календар
«  Липень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Друзі мого сайту
  • Інформаційний портал "Профтехосвіта Хмельниччини
  • Вище професійне училище № 25
  • Блог методиста ВПУ-25 Мар'янич Т.Г.
  • Персональний сайт Коржан Т.В.
  • Створити сайт uCoz
  • Інструкції для uCoz

  • Сьогодні

    Архів записів

    www.qrcode-generator.de
    Copyright MyCorp © 2012- 2024                       Всі авторські права захищені

    При використанні матеріалів блогу, посилання на джерело обов"язкове. Дякую за розуміння!

    www.copyright.ru

    %
    освітній портал Педагогічна преса
    https://web-kwest18.blogspot.com/