Є підстави
вважати, що деякі праці античних мислителів з логіки стали відомими в Київській
Русі вже в XI ст. найбільш знаними серед античних мислителів були Арістотель і
Платон.
Писемні
пам'ятки другої половини XV ст. (серед яких були й книги науково-природничого
змісту: трактати з метафізики та логіки, астрономічна та астрологічна
література) свідчать про культурно-літературне пробудження в Україні. Саме в
той час завдяки старанням київських книжників-вільнодумців з'являються
переклади книг науково-енциклопедичного характеру під загальною назвою
«Аристотелевы врата», або «Тайная тайных», логічних трактатів арабського
філософа XI — початку XII ст. Аль-Газалі (так звана «Логика Авиасафа»). Тоді ж
у Києві була здійснена компіляція староукраїнською мовою логічних праць
середньовічного єврейського вченого Мойсея Маймоніда. Вона відома під різними
назвами «Речі Мойсея Египтянина», «Словесница Мойсея Египтянина», «Книга,
глаголемая логика» тощо. «Логика Авиасафа» та «Речи Мойсея Египтянина»
відіграли важливу роль у поширенні логічних знань, оскільки ґрунтовно знайомили
читачів з основним змістом «Органону» Арістотеля. Крім цих праць, в Україні на
той час був відомий трактат І. Дамаскіна «Диалектика» (де розглядалися такі
логічні питання: співвідношення універсального і одиничного; визначення роду,
виду й індивіда; власної і випадкової ознак; тлумачення арістотелівських
категорій; діалектичні методи: підрозділ, визначення, розв'язання (аналіз) і
доведення).
У XVI ст.
Україна зазнала впливу Реформації. Зростала мережа протестантських навчальних
закладів. Особливий вплив мала Раківська академія, де навчалося близько тисячі
студентів, серед яких було чимало українців. Логіку і метафізику там читали
відомі вчені X. Стегман та X. Остородт.
Курс
діалектики та риторики читали в братських школах на рубежі XVI—XVII ст.,
зокрема у львівській школі, організованій Львівським Успенським братством.
Щоправда, в цей час спостерігалось негативне ставлення до «языческих
любомудрцев» та їх творів, особливо філософських та логічних. Це виявилось у
порадах І. Вишенського Львівському братству (не вдаватися до зовнішньої
філософії, поганських Арістотелів і Платонів), в «Алфавіті духовному» І.
Копинського та інших тогочасних авторів.
Проте
негативне ставлення до філософії та логіки поступово змінилося на краще. Так,
М. Смотрицький, який значною мірою ще дотримувався названої традиції,
висловлюючи негативне ставлення до використання філософії та логіки під час
розв'язання теологічних проблем, змістом своїх праць суперечив цій традиції.
Він звернувся до логіко-дедуктивного виведення, логічних операцій і методів,
розроблених західноєвропейською схоластикою і вдосконалених подальшим розвитком
філософії. Подібне можна сказати і про 3. Копистенського, який теж, всупереч
традиції для аргументації своїх поглядів у процесі викладу
богословсько-догматичних проблем, вдався до філософських понять, логічних
прийомів і операцій, розроблених у західноєвропейській філософії.
Поширенню
логічних знань сприяла діяльність вченого гуртка друкарні Києво-Печерської
лаври. У цей час спостерігався рух від патристики до схоластики і гуманістичних
ідей. До речі, схоластику не потрібно розглядати як цілковито негативне явище,
оскільки вона, абсолютизуючи духовність, була «гімнастикою розуму»,
забезпечувала той розвиток абстрактного мислення і логічного виведення, без
якого неможливо було перейти до вищих етапів історико-філософського прогресу, в
тому числі й гуманізму.
Логіка була
обов'язковим предметом вивчення в Києво-Могилянській академії. Щоправда,
оскільки вона скомпрометувала себе в середні віки слугуванням теології, то як у
Західній Європі, так і в Україні (в Києво-Могилянській академії) якийсь час
було модно підпорядковувати логіку риториці. Причому, кожен викладач риторики
складав власний курс. Та зрештою логіка посіла одне з провідних місць у системі
лекційних філософських курсів Києво-Могилянської академії. Про її високий
авторитет у цьому навчальному закладі свідчать численні висловлювання, наявні у
філософських курсах, логіку називали «очима розуму», «зорею мислення»,
«оракулом істини», «дорогою до мудрості». Великого значення надавали логіці
вітчизняні просвітники. Вони розрізняли логіку «природну» і «штучну», тобто
логіку як науку.
Наприкінці
XVIII — на початку XIX ст. проблеми логіки вивчав П. Лодій, який опублікував
результати своїх досліджень у працях «Логические наставления» і «Теория общих
правил». Значний внесок у розвиток логіки зробив О. Потебня.
У період
радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час ігнорували, а то й
критикували як основу метафізичного методу. Тільки в другій половині 40-х років
за таємничих обставин її було реабілітовано («мовчки»), і курс формальної
логіки введено до програм не лише вузів, а й середніх шкіл та деяких
спеціальних середніх закладів освіти (крайнощі тоді були нормою життя). А через
якийсь час курс логіки вилучили з програм середніх навчальних закладів і
більшості вузівських. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку
предикатів, зневажливо називали логістикою. Лише у 1961 р. Є.Войшвілло прочитав
у Київському Державному університеті для викладачів логіки курс лекцій з логіки
висловлювань і логіки предикатів. У той самий час в Інституті філософії АН УРСР
розпочинали свою роботу М. Попович і С. Кримський (а в Одесі — А. Уйомов). Ці
київські вчені та їх учні — С. Васильєв та Є. Ледніков — зробили певний внесок
у розвиток символічної логіки, логічної семантики та семіотики і пробудили
цікавість до цієї сфери знань.
В останні
десятиліття в Україні виросла ціла когорта вчених, які плідно працюють над
проблемами сучасної логіки. Це насамперед А. Ішмуратов, В. Омельянчик та інші.
|
