Наукове дослідження геометричних оптичних ілюзій було почато Оппелем у 1854 році. Потім протягом півстоліття з'явилося близько 200 наукових праць на цю тему, що належать перу багатьох видатних учених, у їхньому числі Вундт, Цолльнер, Поггендорф, Гельмгольц.

   В основному в цих роботах робилися спроби оптичного й психологічного пояснення численних ілюзій, відомих на той час. До початку нашого століття інтерес до оптичних ілюзій значно знизився, і ця тема аж до останніх років не з'являлася в серйозній науковій літературі.

     Окремі приклади ілюзій приводилися час від часу в елементарних курсах оптики, цікавих книгах по фізиці й дуже нечисленних коротких статтях. Існує безліч теорій оптичних ілюзій. У минулому столітті вчені в основному цікавилися психологічним аспектом ілюзій, і майже кожен дослідник створював свою власну теорію на цей рахунок. Однак, як не дивно, але, очевидно, нікому з них не спадало на думку, що оптичні ілюзії можуть суцільно й поруч вносити суттєві погрішності в повсякденні наукові спостереження.

     Зацікавившись геометричними оптичними ілюзіями кілька років назад, випадково довелося натрапити на дуже цікаву ілюзію при вивченні твердості монокристалів. Почавши займатися цією темою,  незабаром стало зрозумілим, що ілюзії часто приводили до цілком неправильних кількісних оцінок реальних геометричних величин. Виявилося, що при цьому можна помилитися на 25 відсотків і навіть більше, якщо окомірні оцінки не перевірити масштабною лінійкою.

     Тести,  наведені в статті, пропонувалися як досвідченим науковцям, так і досвідченим художникам. І ті й інші помилялися зовсім однаково! Автори одних теорій бачать причину в різній силі м'язів, керуючих рухом очного яблука; інші вважають, що справа в кривизні сітківки; треті говорять, що причина полягає в горизонтальному розташуванні пари наших очей, і так далі. Але які б не були причини, ілюзія зовсім очевидна.

     Із кривими лініями зв'язана чудова ілюзія, яка може послужити причиною до смішного неправильних оцінок радіуса кривизни вигнутого дзеркала або збільшення лінзи. Ця ілюзія приводить до дуже великих  погрішностей при окомірній оцінці характеристик криволінійних поверхонь: помилка при цьому може досягати 100 відсотків!

    Уже близько ста років відомо, що коли на сітківці ока виникає зображення, що полягає зі світлих і темних областей, світло від яскраво освітлених ділянок як би перетікає на темні ділянки. Це явище називається іррадіацією.

     Наші окомірні оцінки геометричних реальних величин дуже сильно залежать від характеру фону зображення. Це відноситься до довжин, площ, радіусів кривизни. Сказане справедливо й відносно кутів, форм і так далі. От, наприклад, дивна ілюзія. Зовсім немислимо повірити в те, що товсті вертикальні лінії всі прямі й, до того ж, паралельні одні одній! Саме геометричне оточення створює в цьому випадку помилкове уявлення про їхнє викривлення. Помилки, що виникають у результаті оптичних ілюзій, можуть бути дуже великими. Ніколи не можна обмежуватися оцінкою на око. Потрібно вимірювати, вимірювати й вимірювати.