Творчість людей є генератором соціального процесу, завдяки активності творчих особистостей не припиняється процес інновацій, унаслідок яких саме суспільство змінюється і прогресує. Зниження творчого потенціалу в суспільстві означає розпад і застій системи. У світовій практиці представники великих світових держав найефективнішим капіталовкладенням вважають знання, досвід, творчі досягнення людей.

Особистості — це прижиттєве ціннісно-структурне утворення, яке відображає соціальну сутність реалізації людини як свідомого об’єкта пізнання та активно­го перетворювача світу. У процесі цілеспрямованої суспільно корисної діяльності в особистості складаються прижиттєві механізми її функціональної системи, діяльності, завдяки яким вона засвоює знання, досвід та формує своє активне ставлення до світу, мотиви своїх дій та повсякденної поведінки. Духовне багатство осо­бистості завжди виявляється у творчих задумах, уро­ках, результатах, у творчому підході до ситуації та інших людей.

Творчий підхід — це те, чого, здається, не можна навчити. Однак розкрити його складові необхідно. Це: творча позиція (здатність гнучко, відкрито і самостійно ставитися до ситуації з адекватним настроєм до отри­мання оптимального результату для обох сторін); творче втілення (специфічний розворот особистістю своїх ресурсів на виклик зовнішнього оточення, що дає їй змогу глибше розкрити своє «Я» у ситуації контакту з іншими); творча продукція — результат, уміння осо­бистості з відомих схем, алгоритмів у діяльності і спілкуванні створити свій спосіб впливу на інших і керування ситуацією. Творчий підхід пов’язаний з інтуїтивними процесами особистості з категоріями «смак», «міра», «тонкість», «глибина», тобто з тим, що не можна порахувати, але мож­на відчути.

Кожний творчий пошук ніби зобов’язує людину відмовитись од відомих схем, алгоритмів, підвищуючи цим емоційне напруження, захопленість якимось теоретичним чи практичним фактом, підштовхує до пошуку відповіді. Під дією натхнення творча особистість здатна відкривати аналогії, зв’язки, створювати нові комбінації. Цивілізований світ створено майстерністю митців. Творчо обдаровані особистості — не просто новатори, які відкривають щось невідоме, вони створюють не лише культуру, а й здійснюють цивілізаторську функцію. Для них головне — здатність знаходити, пізнавати загальні прин­ципи буття, а також утілювати їх у життя і боротися за них. Оцінювання результатів діяльності творчої особистості дослідниками завжди суб’єктивне. Важливо те, що творча особистість створила і як це використовується в суспільстві.

Не секрет, що деякі винаходи несуть у собі руйнівну силу, позаяк нерідко пов’язані зі зброєю, винищенням самої людини. Відомо, що нечіткість критеріїв у творчості ускладнює визначення ступеня творчої обдарованості людей, що сприяє поширенню такого явища, як псевдогеній. Він як продукт соціального життя, культури -— явище перехідне. Можна ошукати людей, навіть великі маси, ввести в оману не одне покоління, але обманути історію не можна. Згідно зі своїми законами, вона розташовує заслуги людей на історичному «просторі». Творчу особистість руйнує як недооцінювання, так і переоцінювання своїх здібностей.

Процедура вимірювання творчих ресурсів особистості, прогнозування майбутніх результатів гостро ставить проблему ранньої діагностики. На думку Шопенгауера, під час спостережень за творчою особистістю можна фіксувати «вираз геніальності» на обличчі. У ньому чітко прочитується служіння волі, легке визволення інтелекту, панування пізнання над бажанням. Будь-яке ствердження, на думку Шопенгауера, ґрунтується на бажанні.

Усі спроби зовнішнього оперативного реєстрування «творчої плідності» — не більше ніж курйози для сучасної практики. У житті все не так. Творча особистість — це продукт поєднання багатьох чинників, причому різноманітних. Деякі з них приховуються в самому суспільстві, у характері його креатогенності. Суспільство за високого рівня креатогенності ніби задає у своєму функціонуванні конкретність очікувань від особистості та чіткість розпоряджень на адресу своїх членів щодо належного виконання ними своїх соціальних ролей та типу поведінки. Для справедливого оцінювання своїх членів воно пропонує керуватися конкретними вагомими категоріями, які відображають характер самого суспільства.

На думку А.Арієті, найхарактернішими ознаками такого суспільства є: доступ до засобів культури, відкритість різним «культурним стимулам», прагнення членів суспільства не просто існувати, а досягнути своєї мети, рівний до­ступ до якісної освіти, відсутність привілеїв та дискримінації, розмаїття культурних течій, інтелектуальна терпимість, взаємодія і співпра­ця творчих особистостей, наявність системи винагород та заохочень. Усі ці особливості проек­туються на колективи, групи, на­самперед визначаючи критерії оці­нювання діяльності їхніх членів.

Без сумніву, вагомими категоріями оцінювання діяльності інших є:

• ступінь соціальної спрямованості діяльності;
• результативність (висока якість за належної кількості) виконуваної роботи;
• рівень творчої активності в ділових стосунках і робочих ситуаціях;
• частота ініціативності в колективній діяльності;
• самостійність та рівень відповідальності за свої рішення;
• реалізація творчого потенціалу особистості;
• глибока усвідомлюваність своїх інтересів;
• внутрішня переконаність у необхідності здійснюваної поведінки;
• запланована діяльність.

У сучасних умовах рівень креатогенності знижений. А відсутність надійних методик дає змогу констатувати, що творчу особистість наділяють переважно не­гативними рисами. Аналіз літературних джерел дає можливість зафіксувати такі характеристики творчої особистості, як:

• важкий характер;
• неврівноважений темперамент;
• здатність до сумнівів щодо себе та стосовно інших;
• високий рівень марнославства, пихатість;
• бажання виділитися в кожній ситуації;
• прагнення піднестися над сучасниками.

Суспільство визначає спрямованість, межі можливостей людських творчих зусиль. Рівень розвитку суспільства, соціально-історичні умови окреслюють реальні обриси виявів і перспектив творця і створюють йому необхідні матеріальні, моральні, наукові та психологічні умови для успіхів. У цьому плані можна стверджувати, що творчість — це прагматична духовна діяльність, яка дає змогу індивідуальності змінювати соціум.

Необхідно розрізняти творчість дітей та дорослих. Велику роль у вихованні відіграють батьки. Не всі з них творчо обдаровані, але якщо вони добре розуміють роль освіти, творчої діяльності для виховання дітей, їхня батьківська місія буде успішною.

Батьки — перші свідки творчих імпульсів дітей, у цих творчих пориваннях приховуються зародки майбутніх рис творчої особистості. У родині батьки або формують сприятливу атмосферу для розвитку творчості, або її блокують. Батьки повинні вміти насичувати інформацією своє спілкування з дітьми, продумати інтер’єр дитячої кімнати, навчати будь-яку роботу виконувати найкращим чином для рідних (потім це стане звичним, легким, цікавим, посильним у товаристві інших людей). Умільці потрібні будь-де, їхній авторитет вищий.

Школа, однак, має у своєму резерві могутніх «агентів впливу» на вразливу душу вихованця. Серед них важливою фігурою є вчитель, а могутнім засобом впливу — колектив однолітків, зорієнтованих учителем на творчий пошук, на політ фантазії на уроці.

Аналіз літературних джерел дає змогу виділити такі ознаки талановитих учителів:

• не мають прізвищ, у них є лише прізвиська;
• у їхніх робочих кабінетах усі експонати навчають;
• живуть роботою;
• уміють залучити дітей до реалізації своєї ідеї, захопити;
• можуть розкрити значущість інтелекту;
• мають багато девізів, які спонукають відчути радість пізнання;
• у них є свої гуртки у школі;
• уміють радіти успіхам дітей;
• без новизни в них не буває жодного уроку;
• вражають глибиною розкриття теми, оригінальністю засобів впливу, високим рівнем розвитку інтелекту, умінням бачити в учнях творчий потенціал;
• беруть на себе роль каталізаторів думки;
• мають особливу стратегію сприйняття проблемних ситуацій і широкий спектр їх вирішень.

Навколо творчих учителів зростають творчі особистості. Вони вміють бути авторитетним зразком, еталоном у плані творчих дій для школярів, вони знають, як знайти проблему, закріпити інтерес до неї учнів, визначити розмах дитячої фантазії, своєчасно оцінити творчий пошук на уроці і підібрати оптимальні завдання для розвитку. І, нарешті, вони можуть вибрати з великого набору стимульних засобів найефективніші для підвищення творчої активності дітей.

Могутнім двигуном дитячої творчості є мотивація. Процес творчості можливий лише за умови наявності глибокого інтересу до справи (проблеми). Пробуджувати ініціативу здатний інтерес, він же здатний активізувати процес мислення.

Ніхто не робив відкриття в зовсім чужій для нього галузі. Розвиток в дітей інтересу до соціальної дійсності, включення в усі про­цеси з наступним схваленням результатів — завдання не лише сучасної сім’ї, а й школи будь-якого типу.

У школі паралельно із процесом навчання, нагромадження знань здійснюється складний процес виховання духовно багатої творчої особистості з альтруїстичною поведінкою. У школі дитина залучається до духовних цінностей свого народу, учиться розуміти цінність співпраці і співдружності, знаходить для себе ідеал, взірець, гідний для наслідування, учиться долати перешкоди на шляху до своєї мети.

Школа може багато зробити для розвитку та виховання творчої особистості — стверджують одні вчені, школа безсильна — заперечують інші. Звичайно, можна розширити світогляд людини, допомогти в опануванні певної інфор­мації, показати їй, як ставити запитання, навчити розпізнавати проблемні ситуації. Однак неможливо навчити людину придумувати оригінальні ідеї чи нові рішення, що вимагають фантазії. Але збагатити її на уроках духовно — місія педагога, оскільки без знання, без уміння, без спілкування з учителем вхід у творчість дітям зачинений. Школа формує особистість на уроках і створює умови для зростання індивідуальності за широкого спектру завдань на уроках.

Діти, як правило, очікують від учителя розуміння своїх навчальних труднощів, схвалення їхніх успіхів, розширення сфери їхньої самодіяльності. Але не всі вчителі вміють «прийняти» ці очікування, не всім удається створити творчу атмосферу в роботі з дітьми. Заданими наших спостережень, учителі частіше схвалюють дітей за правильне виконання чужих завдань і забувають похвалити за дрібні кроки дитячої ініціативи, їхню самостійність, соціальну сміливість. А якщо це не помічається, тоді безперервне виконання чужих завдань блокує власні інтереси. Розписуючи кожний крок дітей, школа штучно відсуває той важливий період, коли вони можуть відчути смак до творчості, осмислити готовність і право спробувати себе в ролі Творця.

Урок — це спільне для вчителя й учня поле діяльності, де вони не лише дискутують, а й крок за кроком прокладають шлях до розв’язання задач, що планували. Для успіху їх «сумісності» важливим є ступінь взаємопізнання: від того, як люди відображають та інтерпретують вигляд і поведінку, оцінюють можливості один одного, багато в чому залежить характер їхніх взає­морозуміння й відносин, взаємодій, а також результати спільної діяльності.

В умовах школи спільну діяльність на уроці організовує вчитель. Сутність успіху спільної справи у школі (класі) визначається пізнавальними та морально-етичними завданнями, завдяки яким відбувається «стикування» інтересів та захоплень дітей, азарт змагальності, об’єднання зусиль, уподібнення емоційних пережи­вань та типів реагування на конкретні події (факти, учинки), тотожність думок, узгодження в оцінюваннях членів колективу. Особистість, залучаючись до загальної справи, привносить дещо своє й одночасно запозичує, підлаштовується під інших. Але завдяки своїй оригінальності й багатству творчого потенціалу обдарована особистість, як свідчать наші дані, може з успіхом виявитися в різноманітних ролях: у ролі того, хто блискавично міркує, аналізує ситуацію (екстремальну, робочу), критично оцінює, хто ретельно працює, хто обачно діє, хто ризикує, хто уважно спостерігає.

Спільна діяльність спонукає особистість виявитися у продукуванні нових ідей, завдань, а також способів їх вирішення. У цій діяльності приховуються потужні спонукання для будь-якого учасника: яс­краві приклади, привабливо по­ставлені на уроці задачі, авансоване довір’я, труднощі, які долаються, та власне творче «Я», здатне активізуватися новизною, творчою енергією, ризикувати під час перевірки своїх ідей та вірити в себе.

Під час вивчення досвіду роботи творчих учителів завжди можна зафіксувати конкретні особливості їхнього творчого підходу до уроків, тактику подання навчального матеріалу й керування класом. Аналіз уроків творчих учителів дає змогу виділити наступні важливі етапи вступної частини уроку:

• манера зустрічі вчителя із класом, наснаження до праці;

• широта набору звертань учителя до дітей;

• специфіка привітання підкрес­лює дистанцію й водночас деяку розумну безпосередність у спілкуванні;
• різноманіття способів «зондування» готовності дітей до сумісної навчальної праці, їхнього самопочуття, інтересу до предмета, бажання працювати, слухати, допомагати;
• своєрідність подачі своїх інструкцій, вимог до робочого місця, інструментарію, пози парт­нера;
• розкриття важливості взаємодії, взаємодопомоги та єдиного темпу у спільній праці.

Стратегія розгортання уроку у вступній його частині — психологічно важливе завдання для творчих учителів. Саме тут закладаєть­ся взаємна зацікавленість взаємодіючих сторін, яка дає змогу здійснити продуктивний взаємообмін на наступних етапах уроку.

Взаємна зацікавленість — це початок реалізованого у досвіді взаємодіючих осіб свого бажання, яке спонукає їх наблизитися, зро­зуміти, допомогти, підтримати один одного, і внаслідок цього стати співавтором спільного результа­ту на наступному етапі.

Співпраця з класом передбачає розробку із вчителем такого плану уроку, у навчальну канву якого б упліталися методи стимулювання в учнів позитивного ставлення до навчальної праці, а також прийоми формування готовності до твор­чості. У творчій праці на уроці можна виділити кілька етапів:

• створення ситуацій, коли подаються оригінальні приклади, парадоксальні факти, що стосуються теми, з метою залучити до дискусії клас;
• образне, емоційне викладання нового матеріалу дається в поєднанні із глибоким проникненням у сутність фактів (об’єктів, явищ), що вивчаються, розкриттям змістовності, значущості їх для людей;
• зіставлення наукових та життєвих уявлень про проблему, що вивчається; оперативний перегляд свого досвіду учнями, перегрупування своїх знань, а також вироблення свого творчого підходу до вираження;
• ознайомлення з новою інформацією щодо проблеми, що спону­кає до розкриття своїх читацьких інтересів й одночасно до пошуку науково-популярної літератури для самостійного читання, створюючи загалом умови для інформаційного обміну у класі (інформаційне взає­мозбагачення) — використання різноманітних ігор — пізнавальних (інтелектуальна «гімнастика» для закріплення знань і розвитку дотепності, кмітливості), а також соціаль­них ігор, у яких учні тренуються у широкому колі соціальних ролей;
• організація навчальних дис­кусій, коли вчитель стимулює активну циркуляцію індивідуальних думок з приводу предмета дискусії (проблеми), поєднує різні думки, забезпечує поєднання схожих та сприяє виробленню загальної, підсумкової думки (рішення). У цьому плані важливо з боку вчителя не тільки підтримати думку дітей, а й стимулювати бажання її аргументувати;
• розуміння та прийняття запропонованих варіантів думок учнів — як реалістичних, так і фантастичних;
• з’ясування та підтримка творчої мотивації учнів на уроці;
• аналіз різних думок (рішень) та коригування спільного оціню­вання їх класом з погляду вимог завдання;
• врахування внеску кожного учня у спільний пошук;
• врахування участі учня у спільній праці в масштабах школи;
• реклама найбільшої творчої активності в межах школи.

Така стратегія діяльності педагога сприяє пробудженню творчої активності. За участі педагога (який оцінює оригінальність рішення) учні посідають типові лідируючі позиції: організатора, який бере на себе ініціативу; ерудита — поінформованого з більшості питань проблеми; практика — здатного проаналізувати, оцінити з практичного боку рішення; гумориста — здатного зняти емоційне напруження у важких ситуаціях. Багатоваріантність підходів до вирішення спільного завдання з боку колективу зобов’язує учасників до ретельності аналізу цих варіантів, логіки вибору найпродуктивніших, оперативного «програвання» з прицілом виграшного варіанта рішення.