Чує він крізь легкий сон, що якась дівчина співає тонким голосом пісню. Та пісня здавалась йому крізь сон якимсь дивом. Йому здавалось, що він не спить і дивиться вгору на гілля. Зелений лист на груші став скляний. Він бачить через листя синє небо, бачить, як тихий вітер має листом. Лист черкається об лист і тихо дзвенить. Він чує ніби той голос, та пісня ллється на нього зверху, з того листя, йому здається, що співає кожний листок, вимовляє навіть слова, і ті слова, той голос тихесенько сипляться йому на лице, на руки, на груди, на саме серце. Він роздивляється на той дивний лист і примічає на самісінькому вершечку груші якусь дивну птицю з золотим та срібним пір"ям. Птиця розпустила широкі крила, розпустила розкішний, як у павича, хвіст, та все співала, та все спускалась нижче по гіллі. З золотих крил посипались золоті іскри, впали на яркий кришталевий лист, і лист ще краще задзвенів і заспівав вкупі з птицею. Птиця спускалась все нижче та й нижче. Миколі заманулось її впіймать... Він простяг руки, а іскряна птиця знову пурхнула вгору, на самий вершечок, тільки іскри посипались на траву, на його руки, на щоки і запекли.

Микола прокинувсь, - і все диво хто його зна де й ділось. Перед ним блищала зелена левада, мліла проти сонця чиста вода в Реставиці, а по той бік річки на березі стояла якась кругловидна дівчина, брала воду й співала пісні.

Микола вгледів її тонкий стан, сорочку з товстого полотна, червоне намисто на шиї; вгледів її лице з чорними бровами, дівчина витягла відро води коромислом, вхопила другим кінцем коромисла друге відро, жваво й проворно кинула коромисло на плече й пішла на згористий берег між рідкими вишнями.

Ще раз обернулася вона, зирнула на річку, на його, і він ще раз побачив її кругле лице, тонкий рівний ніс, чорні брови та чорні товсті коси на голові. Вона все співала та співала, доки не сховалась на леваді у вербах.

Микола пізнавав дівчину і не впізнавав: вона була не вербівська. Він глянув на той камінь, де вона стояла, і знову неначе побачив той гнучкий стан, те гарне, хоч і запалене на сонці, лице...

/Нечуй-Левицький/