|
СЕРЕД СТЕПІВ
Ось ви виїхали на невисоку гору. Синім змієм плазує шлях. З гори у долину
поміж зеленою травою біжить ріка. Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває
своє золоте марево по зеленій долині. Ні пером не списати, ні словом не сказати
несподіваної краси, коли до вас усміхнулася долина!
Зелена трава горить-палає зеленим вогнем, на її довгих листочках грає і
сяє, мов самоцвітне каміння, чиста роса; то стрельне вам у вічі тоненькою
голочкою жовтого світу, то зачервоніє круглою горошиною, то засиніє синьоцвітом,
то посипле зеленими іскорками… І те ж – праворуч і ліворуч. Куди ви не
повернетесь – все горить-палає, вся долина пишається, мов зверху веселками
вкрита!
Ви дивитесь і дивуєтесь; вам здається, що ви
йдете не по вбитій дорозі зеленого степу, а якимсь невідомим краєм краси та
чару вільного пахучого повітря. Вам легко дишеться, легко живеться. Все, що вас
колись давило та смуток будило, зникло; знову любі та милі почування вас
огортали, сни якісь душу колишуть; з самого глибу серця виринають думки непримітні;
гадки легкокрилі самі мчаться і вас мчать за собою… Куди? Не питайте! Не
шукайте!
|
