Я - РОКСОЛАНА!

Коли нічні сутінки огорнуть місто, стихне юрба, замерехтять вогні, піду Києвом повільною ходою...

Віками благословляє свята Софія, привітно вітається Володарська гірка, радо стрічає Поділ, принишклий, стомлений..

Я - Роксолана! Впаду пилом на це місто, замерехчу вранішньою росою на листі, стану пам"ятником княгині Ользі, простягнуся вулицею Сагайдачного…

Тихо тріпоче тополиний лист, запахом медовим оповиті каштани, дзюркоче вода у фонтані "Самсон", іде нічним Києвом жінка-легенда, жінка-туркеня жінка-українка...

Вулиця Грушевського стомилася від політики, упав на асфальт листок вечірнього Києва, пахне маслиною.

Спогади тяжкі, сумні і безбарвні, туга велика і сльози німі: плаче Шевченко, бунтує Франко, Гоголь сміється російською мовою, Леся велика з Волині встає - гірка неволя народу твого...

Місто заснуло, Лавра у тиші, дім Городецького закам"янів, стих монолог театру Франка, у темряві лиш багряніє фасад Університету, плине душа Роксолани по нім...

Тіні упали на місто, на площі, вулиці стихли, рибка тріпоче, б"ючись об берег причалу, площа Поштова жде церкву святу...

Сяє Андріївська, як королева. Ти, Роксолано, постій, помилуйся, нитки невидимі любові й долі від церкви до серця киян простягалась...

Я - Роксолана, я - символ народу, в неволю проданого, в ярмо закутого, роками приниженого, безжально пограбованого, бездушно затравленого, Чорнобилем знівеченого...

Квітка схилилась, не спить Контрактова, б"є північ годинник на майдані Незалежності, над Байковим цвинтарем зажура сумна, з"єднає два береги міст Патона, плине вода святого Дніпра...

 ПІСНЯ НАРОДУ

Колись я почула страшну розповідь і запам"ятала її на все життя. За наказом Сталіна зібрали до Харкова всіх українських кобзарів. Вони з"їжджалися звідусіль, - сліпим музикантам казали, що вони мають взяти участь у першому в Україні з"їзді кобзарів. А потім їх вивезли за місто і там розстріляли. Так нищили душу українського народу. Адже в усі віки саме пісня не давала українцям забути, що вони - велика і горда нація. Що історія наша - не подвиг мужності й самопожертви. "Пісня така ж давня, як і мова, - писав наш великий співвітчизник Олександр Потебня. Настав час повернутись обличчям до замулених криниць народної духовності, зберегти надбане віками.

Давно перелетіла кордони України і народна пісня. Знають її по всіх світах, вона викликає захоплення і повагу. У всі часи пісня на Україні була і є частиною людського життя, невичерпним джерелом наснаги. Багато діячів - культури, науки, мистецтв з різних країн світу вважають її довершеним творінням народного генія, дивом з див світу. Коли виникла перша пісня? Мабуть, важко відповісти на це запитання, бо скільки літ існує людина, скільки існує й пісня. З давніх-давен люди виражали свої думки, мрії,почуття в пісні. Я впевнена, що немає на землі людини, яка б не знала хоча б однієї пісні. Пісня - вірний і вічний супутник людини і в радісні, і в сумні дні.

З піснею народ жив, працював, любив, творив, з нею йшов і в інше життя, бо народна пісня - не вираження духовних цінностей людей. Жоден народ ніколи не забуває про свою історію, про історію своєї країни, міста, села. Саме історичні пісні, у яких відображаються різні події.

Багато пісень присвятив народ святам: колядки та щедрівки, веснянки та петрівки. У них люди оспівують прихід весни, радість оновлення життя чи щасливий кінець жнив і збору урожаю, висловлюють думки про краще життя, про веселу працю, сподівання на допомогу сил природи.