Десь обсохне, десь новий дасть пагін...
Так чіпляється „бабуся” за весну!
І собі такої би звитяги,
І таку надію осяйну!

А вона біло-рожевим цвітом
Зачаровує, як юнка, навесні.
І від дотику спокусливого вітру
Так тріпочуть пелюстки ясні!

Все така ж бо трепетно-цнотлива,
Що несила й погляд відвести.
Хто сказав: нема в природі дива
Й неможливо в старості цвісти?

Ясен зазирає із-за плоту
І співа під вітру саксофон,
І такі беруть щемливі ноти,
Що і яблуня їм вторить в унісон.

Все життя та яблуня квітує,
Пробивається з любові її цвіт,
Соками весна у ній нуртує...
Хай стара... А прикрашає світ.