ВЕЛИКДЕНЬ – одне з найвизначніших народних Свят, яке впродовж багатьох тисячоліть займає на території України серед Календарних Свят Наших Предків одне з найпочесніших місць. Витоки цього Свята сягають глибини не віків, а тисячоліть. І хоч походження Свята стерлося в людській пам’яті, його календарно-обрядові особливості дозволяють осягнути витоки виникнення та етапи розвитку в часі.

Прадавність виникнення, складність шляху становлення Свята засвідчують його різні назви – ВЕЛИКДЕНЬ, ВЕЛИКДЕНЬ СВІТЛА ДАЖБОЖОГО, ДАЖБОЖЕ СВЯТО, ЯРИЛИН ДЕНЬ, ВОСКРЕСІННЯ, СВЯТО ВЕСНИ тощо. Всі ці назви виокремлюють його надзвичайну Велич та Значимість.

Свято ВЕЛИКОДНЯ припадає НА ВЕСНЯНЕ РІВНОДЕННЯ, коли день стає більшим за ніч, символізує перемогу Світла над Темрявою, Дня над Ніччю, Тепла над Холодом, Весни над Зимою. Природа в цей час починає оживати-воскресати після зимового сну, скресають ріки, повертаються птахи з Ирію, дні стають довшими, а Сонце – теплішим.

За умов свідомого, цілеспрямованого та довготривалого руйнування прадавнього Календаря Наших Предків, з використанням при цьому різноманітних засобів, не дивно, що дійсна дата святкування Великодня – День весняного рівнодення сьогодні не сприймається. Втрачається національний світогляд, що спонукає роз’єднанню і нерозумінню один одного. Можливості колективного егрегору маловивчені, але, мабуть, невичерпні… Якщо енергія лише однієї душі дуже сильна – вона здатна впливати навіть на гравітацію, то енергія громади, багатьох душ незрівнянно сильніша.

Існують досить вагомі прямі та опосередковані докази та свідчення на підтримку того, що це Свято припадає на день весняного рівнодення?

Ось головні з них:

• Практично всі дослідники свята Купайла стверджують, що воно припадає на найкоротшу ніч, називають Купальську ніч «святом кохання» і зазначають, що «діти, зачаті в Купальську ніч, народжуються на Великдень і, як правило, бувають здоровими і щасливими». Оскільки дата Купайла зафіксована чітко, то Великдень за таких умов може припадати тільки на день весняного рівнодення, і аж ніяк не може бути в кінці квітня, чи, тим більш, на початку травня.
• Свято «Вербиці» є невід’ємною частиною Великодніх свят. Всі описи обрядів свята «Вербиці» свідчать, що верба в цей час ще не розпустилася – в наявності тільки «котики». Таке може бути лише у березні. Таким чином святкування «Вербиці» наприкінці квітня, чи на початку травня, коли верба вже розпустилася і стоїть зелена, втрачає свій магічний зміст. А як бути з обрядом першого вигону худоби на пасовисько освяченою вербою, коли Пасха припадає, припустимо, на початок травня? Спершу, виходить, треба вигнати худобу вербою, а потім, через декілька днів, її освятити?
• Весняний (швидше навіть ранньовесняний) характер величезного пласту обрядових великодніх веснянок-гаївок (заклички Весни, птахів тощо, що притаманне саме березню місяцю) однозначно свідчить на користь дати рівнодення. На початку травня такі заклички виглядатимуть вже безглуздям (птахи в цей час висиджують пташенят). В цей час уже святкуються «Зелені свята».
• Свято Воскреслої Землі, яке припадає на початок квітня, не може передувати ВЕЛИКОДНЮ, а входить складовою частиною до Великодніх свят.
• На користь рівнодення, як визначальної дати ВЕЛИКОДНЯ, свідчить також свято КОЛОДІЯ (Масляна). Це свято відзначається, як свідчать джерела, з одного боку – в кінці лютого, а з другого – приблизно за місяць до Великодня. Єдиною умовою поєднання цих двох вимог одночасно може бути тільки святкування Великодня на рівнодення.
• Не вдалось знайти жодного підтвердження, що Рахманський Великдень, який припадає на 25 день по Великодню, святкується в травні, або й ще пізніше. В той же час є достатньо посилок на те, що він відзначається у квітні, отже вписується у загальну схему.
• На користь святкування ВЕЛИКОДНЯ у день весняного рівнодення свідчить і Навський Великдень з властивим йому обрядом поминання Предків, які перший раз після зими виходять на поверхню. До цього дня, як відомо, наводиться порядок на цвинтарях, могилах, що робити у квітні-травні зовсім нелогічно. Натомість він добре вписується у обряди на початку весни.
• Виглядає нелогічним також те, що Свято Сонячного Календаря ВЕЛИКДЕНЬ з притаманними йому певними ознаками і відповідною сутністю не має тепер (за пасхально-церковним каноном) постійної дати, визначеної станом Всесвіту, а може відзначатися у якийсь день протягом півтора місяця. Для аналогії можна тільки зазначити, що Свята РОДЗДВА, КУПАЙЛА та СВІТОВИДА, рівні за значенням ВЕЛИКОДНЮ, припадають на певні, чітко визначені точки положення СОНЦЯ.
• Прадавнє поняття Воскресіння природи свідомо та штучно підмінене більш пізнім та умовним «Воскресінням Христоса». Те ж саме стосується і назви «Пасха», яка нічого спільного у своїй сутності зі святом ВЕЛИКОДНЯ не має.

Попри всі тисячолітні впливи чужинських релігій і вірувань, неминучі втрати сакральності та обрядовості, пов’язані з цими впливами, ВЕЛИКДЕНЬ праісторичної та історичної Русі-України до сьогодні є винятково багатим обрядами, веселим і величним Святом, яке своєю особливою обрядовістю, символікою, глибокою духовністю суттєво вирізняється від подібних свят інших народів. Це ще одне незаперечне свідчення високого розвою прадавньої культури нашого народу, його збережених від Аратти та Оріяни Звичаю й Віри. В обрядах свята пошановується людина, її чесноти, справедливість, праця, гостинність, доброта, єдність та велика святість родини – РОДУ, пошана померлих поколінь, культ Предків… Це ті Звичаї, які є, по суті, частиною української душі, об’єднують окремих людей в одну цілісність – НАЦІЮ.

Саме ВЕЛИКОДНІ свята охоплюють цілий місяць, що засвідчує непересічне значення свята, величну роль весняних свят в житті народу. На жаль, на сьогодні втрачений цілісний урочистий обряд всього свята, розвиток його в часі протягом тисячоліть тощо. Маємо лише окремі уривки святкового циклу, причому суттєво спотворені в подальшому нашаруваннями вірувань і релігій інших народів.

Невід’ємними атрибутами Свята є традиційні для всіх сонячних свят (але з певними особливостями, притаманними саме цьому святу) вогнище, обрядодії з водою, різноманітні ігри, нескінченні хороводи та пісні (веснянки, гаївки, гагілки, гаїлки, ягілки, ягівки, галагілки, галалівки, лаголойки, яголойки, явілки, магівки тощо). І хоч в різних місцевостях обрядовість свята в деталях могла дещо відрізнятися, загальний ритуал свята зберігався майже незмінним. Обов’язковими обрядовими стравами є – великодня бабка (котру з 17-18 ст. називають паскою), крашанки, писанки, смажене порося тощо.

В святі беруть участь всі – від старого до малого. Головними діючими особами свята є дівчата-юнки. Це – вагоме свідчення, що весняні обряди не привнесені звідкілясь, що вони сягають часів родового побуту і складалися у Наших Предків за часів, напевно, матріархату. «А це промовляє до нас дуже глибоко і речисто: спокон віку ми складали один народ, творили разом одну культуру, мали одну мову, одні звичаї, одне мистецтво, одну віру та вірування – і все це донесли крізь тисячоліття від наших прапрадідів до наших днів» - зазначає С. Килимник.

Був надзвичайний багатовіковий тиск служителів церкви і державних чиновників на звичаї та обряди свята ВЕЛИКОДНЯ. Духовенство прискіпливо стежило за тим, щоб на «Пасху» не було ніяких язичницьких обрядів та ігор. Особливі негаразди виникали тоді, коли свято Пасхи припадало на кінець квітня – початок травня. За цих умов передпасхальний піст унеможливлював проведення весняних обрядів – адже під час посту співати і танцювати заборонялось. І цим одразу перекреслювалась вся магічність свята ВЕЛИКОДНЯ, в якому веснянки і хороводи займають центральне місце в обрядах.

В багатьох випадках церква стикалася з такими глибинними пластами культури, вірувань, традицій, стрічала такий спротив народу – що змушена була йти на компроміси. Так, довелося дозволити носити до церкви крашанки і писанки на освячення, великодню бабку – попередньо змінивши її назву на «паску», співати веснянки – попередньо спростивши, перекрутивши та замінивши їх тематику тощо. Але невже ж то Світорозуміння Прапредків українського народу, наш прадавній ЗВИЧАЙ, врешті-решт – невже це не наша історія? Чи не краще повернутися обличчям до своїх прадавніх коренів, до наших Великодніх Обрядів, які до сьогодні не втратили свого сакрального світоглядового значення, зберігають і щедро діляться з нащадками своєю енергетикою…

Українці! ВЕЛИКДЕНЬ приходить до нас тільки у день весняного рівнодення.  Прислухаймося до порад Великих Українців – Григорія Сковороди, Тараса Григоровича Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки…Шануймо і відновлюймо ЗВИЧАЇ та обряди наших ПРЕДКІВ!