 Про автора
Народився 1940 року в Дніпродзержинську. По закінченні середньої школи працював різноробом, токарем. У 1965 роді закінчив філологічний факультет Дніпропетровського університету, потому був журналістом. 1968 року вийшла перша збірка поезій «Радію людям» («Молодь»), відтоді на творчій роботі. У 1968— 1972 pp. жив переважно в Естонії, де вивчав естонську мову й літературу. У видавництвах «Дніпро», «Веселка», «Молодь» у перекладах О. Завгороднього побачили світ твори естонських письменників А. X. Таммсааре, П. Куусберга, Е. Ветемаа, М. Траата та інших; видав збірку фінських прислів’їв та приказок; в періодиці, колективних збірках опублікував переклади з фінської, іспанської, литовської та інших мов. Поезії Олександра Завгороднього перекладалися естонською, литовською, російською, фінською та іншими мовами. У видавництві «Молодь» 1986 року видрукував збірку віршів «Перевесло». Олександр Завгородній —лауреат літературної премії Естонської PCP імен Юхана Смуула-1975, 1988 років. Член Спілки письменників СРСР.
Світ переживань і роздумів сучасної людини одкривається читачеві у збірках українського поета. З його віршів проміниться доброта, довіра і любов до людей, увага до всього беззахисного, ніжність до матері, до коханої. У серці поета знаходять творче переосмислення найболючіші проблеми сучасності й одвічні духовні устремління людини. Дружні зв’язки Олександра Завгороднього з Естонією відображені в перекладах з естонської поезії.
***
Хоч золоті читай закони, але, як совісті нема, —
не закарбується і коми і проживеш свій вік дарма.
Лише згадаються дрібниці, нікчемні влаштування справ,
пусті розмови, ситі лиця...
Ох, як себе ти окрадав!
Ачей, запрагнеться нового — не тих років, що проповзли.
Та хоч проси самого бога — а жити вже нема коли.
***
Він себе так беріг, що друзів не ховав,
батьків теж, і, коли сам помер,
за ним ішла тільки його тінь...
***
Душа людини — найчутливіша струна.
Ось чому завжди мрію, щоб ніколи до неї не торкавсь смичок несправедливої образи.
Бо довго-довго і, буває, все життя
струна бринить, і так болюче...
***
Йому сказали:
— Забувай!—
І він забув свій рідний край,
і рідне слово він забув,—
і мов не жив, і мов не був.
***
На спомин про те, що було, що більше ніколи не буде, —
«Як швидко усе відцвіло...» — промовлю до себе... І губи
зажура прадавня торкне — ота, що у думі і в пісні...
...І серце натомлене стисне, коли вже й не стане мене...
***
Матс Траат
Пристрасть
Зігрівалися двоє вночі біля вогнища.
Копирсались потому в золі двадцять років.
***
Не повернувся
Жінка ввійшла до кімнати.
Спав на подушці місяць.
Жінці здалося раптом — то голова чоловіча.
Припала вона до подушки і заридала гірко...
***
У дитинстві любив жартувати: затамовував подих...
І мама схилялася лячно над ліжком...
...Промайнули літа...
Мамо, мамо,
може, ти і не знаєш, старенька, що, лягаючи спати,
прислухаюсь до тебе
лячно...
| 
