• Розвиток здібностей
• Потенційні та актуальні здібності
• Здібності і задатки
• Здібності та впевненість у собі

Розвиток здібностей

Здібності дитини формуються завдяки оволодінню тим змістом матеріальної і духовної культури, техніки, науки, мистецтва, який освоює підростаюча людина у процесі навчання.

Вихідною точкою для такого розвитку здібностей служать ті вроджені задатки, з якими дитина з'являється на світ. Разом з тим, біологічно успадковані властивості людини не визначають його здібностей. Мозок містить у собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей.

Рівень розвитку здібностей залежить:

1) від якості наявних знань та вмінь (правильні чи неправильні, міцні чи неміцні і т.п.), від степені їх поєднання в єдине ціле;

2) від природних задатків людини, якості вроджених нервових механізмів елементарної психічної діяльності;

3) від більшої чи меншої "тренованості" самих мозкових структур, що приймають участь у здійсненні пізнавальних і психомоторних процесів.

 Потенційні та актуальні здібності

 Потенційні здібності – це можливості розвитку індивіду, що проявляють себе кожного разу, коли перед людиною постають нові завдання, що потребують вирішення. Але оскільки розвиток особистості залежить не лише від її психологічних особливостей, а також і від тих соціальних умов, у яких можуть бути реалізовані (або не реалізовані) ці потенції, то кажуть про актуальні здібності, які реалізуються і розвиваються в залежності від вимог конкретного виду діяльності.

Об’єктивні умови життєдіяльності індивіда іноді такі, що далеко не кожен може реалізувати свої потенційні здібності у відповідності зі своєю психологічною природою. Тому актуальні здібності складають лише частину потенційних.

Здібності і задатки

 Задатки – спадкові властивості периферійного і центрального нервового апарату – є суттєвими започаткуваннями здібностей людини, але вони лише обумовлюють ці здібності, не стверджуючи їх. Від задатків до здібностей – у цьому і полягає шлях розвитку особистості. Розвиваючись з задатків, здібності є функцією не задатків самих по собі, а розвитку індивіду, в який задатки входять як започаткування, як вихідний момент.

Задатки багатозначні, вони можуть розвиватись у різних напрямках, перетворюючись у різноманітні здібності.

Здібності є також в тій чи іншій мірі і продуктом людської діяльності. У цьому полягає кільцева взаємозалежність здібностей людини і його діяльності.

Задатки бувають різних видів. Одні з них не визначають ні змісту здібностей, ні рівня можливих досягнень, їх значення обмежується тим, що вони лише  надають своєрідність процесу розвитку здібностей, полегшуючи чи утруднюючи їх розвиток. До цієї категорії задатків можна віднести, наприклад, типологічні властивості нервової системи. Інші задатки, не визначаючи вузько чи жорстко зміст здібностей, все ж таки більше впливають на їх змістовний бік.

Лише при наявності хороших задатків здібності можуть розвиватись дуже швидко навіть при несприятливих життєвих обставинах. Однак навіть прекрасні задатки самі по собі автоматично не забезпечують високих досягнень. З іншого боку, і при відсутності хороших задатків (але не при повній їх відсутності) людина може при певних умовах досягати значних успіхів у відповідній діяльності.

Здібності та впевненість у собі

 Труднощі багатьох невстигаючих дітей не є наслідком їх розумової чи фізичної неповноцінності, а швидше результатом їх уявлень про себе як про нездатних до серйозного навчання. Можна сказати, що успіхи у школі, на роботі і в житті в цілому не менше залежать від уявлень людини про свої здібності, ніж від самих цих здібностей. Коли учень заявляє: "Я цього ніколи не подолаю", це набагато більше говорить про нього самого, ніж про предмет, що вивчається. Така дитина дійсно потерпить невдачу, саме тому, що не відчуває впевненості в своїх силах. Ніщо так не сприяє успіху, як впевненість у ньому, і ніщо так не передбачає невдачу, як її очікування заздалегідь.

2. Визначте, яка властивість структури характеру сила – слабкість; сталість – надмірна пластичність, тобто ситуативність; цілісність – суперечливість – найяскравіше проявляється в наведених характеристиках. За якими ознаками це можна встановити?

·   Сергій Г., 17 років. Легко піддається різним впливам. Інтереси його слабкі й несталі (слабкість). Колись цікавився технікою, потім захопився шахами, в останні роки грає в шкільному оркестрі на домрі (надмірна пластичність). Учиться посередньо. За громадську роботу береться охоче, але виконує недбало (суперечливість). Перед найменшими труднощами пасує (слабкість). (За М.Д.Левітовим).

 ·  Мишко С., 8 років. Дуже хитрий хлопчик, намагається обдурити товаришів у грі, і це йому часто вдається. У колективі Мишка не люблять за хитрість, забіякуватість та ябедництво. Він намагається всю вину перекласти на інших. Хлопчик брехливий, лицемірний, радіє з невдач товаришів, часто пустує, проте вчасно ухиляється від викриття, і тоді вся провина падає на інших учнів. Він залишається цим задоволений. Водночас Мишко добрий, швидко забуває образу. (За П.М.Якобсоном).

Має нестандартне мислення(намагається обдурити товаришів у грі, і це йому часто вдається), уникає відповідальності (намагається всю вину перекласти на інших), властива суперечливість (радіє з невдач товаришів та виявляє доброту, схильність до  ябедництва).

3.     У якому рядку названо тільки афекти?

а. Бадьорість, сум, задоволення, гнів, радість;

б. Симпатія, обурення, страх, розпач, жах;

в.  Гнів, розпач, захват, жах;

г.  Кохання, ненависть до ворогів, патріотизм, жах.

Слід розрізняти два стани емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), при яких ще зберігається орієнтація і контроль, і крайні збудження (паніка, жах, сказ, екстаз, повний відчай), коли орієнтація і контроль практично неможливі.

 4. Принцип руху та визначальна роль спадковості у формуванні психічного Т.Рібо.

Немає у світі нічого дивнішого, ніж розвиток психіки підростаючої дитини. За дуже короткий період відбуваються грандіозні зміни у психіці дитини. Проблема особистості є однією з центральних.

Слід зауважити, що радянська психологія і педагогіка відкидали теорію спадковості, відповідно якої усі риси особистості людини, його моральний склад і здібності передбачені генами, отриманими від предків. Чи буде людина доброю чи злою, сміливою чи боягузливою, працьовитою чи ледачою – все це програмується спадковими задатками. У зарубіжній педагогіці проблеми розвитку особистості вивчають за трьома основними напрямами: біологічним, соціологічним і біосоціальним. А отже, оскільки людина – це істота одночасно і біологічна і соціальна, то постає проблема взаємодії цих двох первоначал у конкретній особі.

Представники біологічного напряму головним фактором, що впливає на розвиток особистості, вважають спадковість, тобто передачу від батьків до дітей певних якостей. Носіями спадковості є гени. Також психіка людини змогла сформуватися і функціонувати лише в певних біологічних умовах. Психічний зміст особи залежить від багатьох причин. До них можна віднести як біологічну основу психіки, фізичну організацію з успадкованими особливостями, так і умови, в яких особа народилася і виховувалася (тут на перше місце виступає суспільне середовище, до якої належить дитина, його склад, характер праці, рівень культури, мораль, світогляд).

Представники соціологічного напряму головним фактором розвитку особистості вважають навколишнє середовище, в якому найбільшу перевагу віддають середовищу домашньому.

Представники біосоціального напряму вважають, що на розвиток і формування особистості впливають і спадковість, і середовище, але більше – спадковість.

Базою для розвитку особистості є вроджені й успадковані від батьків нахили. Дітям від батьків передаються зовнішні ознаки (колір волосся, очей, особливості конституції), фізіологічні особливості (група крові, резус-фактор, поєднання білків в організмі), особливості нервової системи (тип нервової діяльності, деякі безумовні рефлекси), окремі хвороби (шизофренія, цукровий діабет, карликовість). Негативний вплив на дітей мають алкоголізм і наркоманія батьків.

До спадкових властивостей людської особистості можна віднести  темперамент: холеричний, сангвінічний, флегматичний, меланхолічний. Не варто розподіляти людей на "сильні" та "слабкі" типи темпераменту, оскільки наявність хорошого виховання і добрих умов життя навіть меланхоліка можуть зробити корисним членом суспільства, тим паче, що названі вище темпераменти у чистому вигляді трапляються рідко.

Важливим є також те, що психіка особи може мати свій особливий тип вищої нервової діяльності, що співвідносна також з особливостями словесного мислення у поєднанні з образним мисленням. Типи вищої нервової діяльності підрозділяють на: художній, розумовий, середній. Фізіологічною основою темпераменту служать спадкові типологічні особливості вищої нервової діяльності. В основі ж характеру, який проявляється в певній поведінці людини, лежить склад вищої нервової діяльності. Таким чином, якщо темперамент відноситься до успадкованих властивостей особи, то характер складається з набутих і успадкованих якостей особистості.

У спадщину передаються тільки задатки до певної діяльності: математичної, музичної, спортивної тощо. Для того щоб задатки перейшли в здібності, для їхнього прояву й розвитку необхідно створити певні умови.

Головний критерій характеристики особи – її діяльність. Людина не те, що вона говорить сама про себе, і не те, що говорять про неї інші, вона є те, що робить і як робить.

 ЛІТЕРАТУРА

1. Айзенк Г.Ю. Проверьте свои способности. – М., 1992.
2. Баттервот Д., Харрис М. Принципы психологии развития. – М., Совершенство, 2002.
3. Кротов В.Г. Многотолковый словарь: Психология, Педагогика, Философия. – М., Совершенство, 2003.
4. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2000. – 479 с.
5. Міщик Л.І. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник. – К.: ІЗМН, 1999. – 140 с.
6. Переведенцев В.И. Человек выбирает профессию . – М., Знание, 1980.
7. Симонов П.В. Избранные труды. Т.1. Мозг: эмоции, потребности, поведение. – М.: Наука, 2004. – 437 с.