Однією із складової успіху засвоєння знань учнями на відповідному їм рівні та допомоги майстру виробничого навчання при організації роботи на уроці є різнорівневі завдання. Тобто майстер має розуміти, що за диференціацією учнів стоїть також складання для них певних завдань, які будуть для них оптимальними не лише по рівню розвитку та успішності, а й урахуванням їх здібностей, нахилів. Подана нижче схема є опорною для складання різнорівневих завдань.

У процесі використання диференційованих завдань необхідно здійснювати поступовий перехід від колективних форм роботи учнів до частково самостійних і повністю самостійних у межах уроку або системи уроків. Такий підхід дає можливість учням брати участь у виконанні завдань, складність яких зростає.

Система диференційованих навчальних завдань повинна:

• забезпечити різний темп просування в засвоєнні знань, умінь і навичок різними за рівнями розумового розвитку на даному етапі навчання учнями, забезпечувати при цьому засвоєння, застосування, а також необхідне закріплення тих понять, які вивчаються.
• будується за принципом поступового зростання складності, забезпечувати спочатку рівень обов’язкової підготовки, як основу диференціації навчання;
• сприяти загальному розвитку учнів;
• відповідати конкретним дидактичним цілям уроку, етапу навчання і узгоджуватися з формами навчальної діяльності;
• будуватися на базі діючих підручників з притягненням додаткового дидактичного матеріалу;
• мати завдання трьох рівнів, які відповідали б розробленим рекомендаціям відповідно складності, трудності і ступеня проблемності, а також відомим в дидактиці рівням засвоєння знань і способів дій.

2.3 Методичні рекомендації щодо підвищення ефективності здійснення диференціації навчання

У ході дослідження було з'ясовано, що педагог має визначити, знати, ураховувати індивідуальні особливості своїх учнів, їхній фізичний розвиток, темперамент характер, волю, мислення, почуття, інтереси, щоб спираючись на позитивне, усувати негативні і їхній діяльності і поведінці. Тільки за цієї умови можливе виховання цілісної, гармонійно розвиненої індивідуальності та повноцінної особистості. Результати дослідження підтверджують необхідність застосування у навчальному процесі принципу індивідуалізації навчання та особливо індивідуального підходу до різних категорій учнів.

Значущість і потреба диференційованого підходу не викликає сумніву. Тому основну увагу звернімо не на доведення того, як це важливо, а на ті побічні питання, що виникають у майстра в/н при спробі впровадити диференційований підхід у реальних класах і з реальними учнями. Можуть виникнути такі труднощі, як небажання використовувати індивідуальний та диференційований підхід до навчання, незнання індивідуальних особливостей кожного учня, застосування диференційованого підходу до кожного учня на практиці, а не в теоретичному вигляді.

Також важливою методичною рекомендацією для молодого спеціаліста є те, що при проведенні уроків в/н за потреби можна об’єднувати групу не більше ніж у 2-3 підгрупи, щоб була можливість управляти діяльністю в цих підгрупах. Для такої розбивки потрібен один, але найбільш важливий критерій. Таким критерієм може бути рівень розвитку мислення. У багатьох методичних роботах питання індивідуалізації розв'язується в плані попередження помилок і засвоєння змісту. Цього недостатньо. Необхідно організовувати індивідуальний підхід так, щоб він не просто забезпечував засвоєння знань, але й сприяв розвитку учнів. Ця думка точно сформульована
О.О. Кірсановим: "...одна з принципових вимог до навчальної діяльності - не пристосування навчання до рівня підготовленості учня шляхом зниження об'єктив труднощів, а систематичне, послідовне, цілеспрямоване розширення і потенціальних можливостей до об'єктивних вимог".

Загалом можна сказати, що для організації індивідуального підходу майстру необхідно: мати уявлення про особливості розумової діяльності рівних груп учнів, про шляхи розвитку мислення, уміти оцінювати рівень розвитку учнів, уміти здійснювати допомогу різного рівня, якщо учні натрапляють на труднощі, володіти формами організації індивідуального підходу з урахуванням необхідності розвитку мислення.

А для успішного проведення диференційованого навчання майстру необхідно:

• вивчити індивідуальні особливості та навчальні можливості учнів;
• визначити критерії об’єднання учнів у групи;
• використовувати й удосконалювати здібності і навички учнів у груповій та індивідуальній роботі;
• систематично й об’єктивно аналізувати роботу учнів;
• планувати діяльність учнів з формування в них навичок самостійної діяльності і вміння керувати власним навчальним процесом;
• відмовлятися від малоефективних прийомів організації навчання, заміняючи їх раціональнішими за даних умов;
• здійснювати постійний зворотний зв’язок на уроці;
• вміло використовувати засоби заохочення тощо.

Диференціація - це реалізація принципу диференційованого підходу, який передбачає врахування відмінностей між групами учнів за їхніми інтересами, рівнем знань, научуваності, тощо. В такому випадку диференціацію можна розглядати як ефективний метод навчання, який передбачає застосування індивідуального підходу, урахування нахилів учнів, їх здібностей, як творчих так і розумових.

На сучасному етапі диференційований підхід застосовується досить активно у навчальних закладах. Діти сприймають матеріал на тому рівні, на якому їм це доступно, що не призводить до усереднення. Педагоги в свою чергу намагаються забезпечити учням цей доступний рівень, використовуючи при цьому як власний досвід, так і напрацювання колег.

Майстер в/н має розуміти, що за диференціацією учнів стоїть також складання для них певних завдань, які будуть для них оптимальними не лише по рівню розвитку та успішності, а й урахуванням їх здібностей, нахилів.

У допомозі при засвоєнні знань учнями на відповідному їм рівні є різнорівневі завдання. Це є також допомогою вчителю при організації роботи на уроці. Ці завдання він може розробляти керуючись навчальною програмою та вимогами до компетенцій учнів відповідного класу.

Система диференційованих навчальних завдань будується за принципом поступового зростання складності, сприяє загальному розвитку учнів та містять завдання трьох рівнів, які відповідають розробленим рекомендаціям відповідно складності, трудності і ступеня проблемності, а також відомим в дидактиці рівням засвоєння знань і способів дій.