1. У чому полягає сутність принципів навчання?
2. Які принципи навчання є визначальними в сучасній дидактиці?
3. Які вимоги принципу науковості?
4. Які вимоги принципу систематичності й послідовності?
5. Які вимоги принципу свідомості навчання?
6. У чому полягає сутність принципу активності та самостійності у навчанні?
7. Які вимоги принципу наочності?
8. Які вимоги принципу ґрунтовності навчання?
9. У чому полягає сутність принципу зв'язку навчання з практичною діяльністю?
10. У чому полягає сутність принципу доступності навчання та врахування індивідуальних особливостей учнів?
11. У чому полягає сутність принципу емоційності навчання?
12. Література

 У чому полягає сутність принципів навчання? Принципи (від лат. ргіncipium — начало, основа) — основоположні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми й методи навчальної роботи відповідно до мети виховання та закономірностей процесу навчання. Принципи навчання виконують регулятивну функцію з погляду моделювання дидактичних теорій і способу регуляції практики навчання. На них ґрунтуються підходи до навчання усіх дисциплін, визначаючи певною мірою їх зміст, засоби й прийоми навчальної роботи. Принципи тісно пов'язані із закономірностями навчання. Вони відображують дидактичні закони та закономірності. На рівні гносеологічного явища принципи об'єктивно відображують сутність законів і закономірностей навчально-виховного процесу. На основі загальнодидактичних принципів розробляють принципи фахових методик. При цьому відбувається конкретизація принципів вивчення окремих навчальних дисциплін з урахуванням їх особливостей. Вимоги принципів навчання реалізуються через систему правил. Правила — це регулятивні судження про конкретні дії вчителя та учнів з метою реалізації вимог того чи того принципу.

Які принципи навчання є визначальними в сучасній дидактиці? У сучасній дидактиці визначальними є такі принципи навчання: науковості; систематичності та послідовності; свідомості; активності та самостійності; наочності; ґрунтовності; зв'язку навчання з практичною діяльністю; доступності навчання та врахування індивідуальних особливостей учнів; емоційності навчання.

Які вимоги принципу науковості? Принцип науковості вимагає, щоб знання, якими оволодівають учні, відображували досягнення сучасної науки та методи наукових досліджень. Учні повинні засвоювати достовірні факти, явища, процеси, розуміти сутність науково обґрунтованих законів, особливості розвитку Й становлення певних наукових відкриттів у їх історичному аспекті, бачити перспективи нових наукових пошуків. Важливо залучати учнів до самостійних досліджень, навчити оволодівати доступними методами дослідницької роботи. Все це має сприяти формуванню наукового світогляду вихованців.

Які вимоги принципу систематичності й послідовності? Принцип систематичності й послідовності полягає в тому, що пізнання навколишнього світу можливе лише в певній системі; кожна наука становить систему знань, які об'єднані між собою внутрішніми зв'язками. Тому цей принцип означає послідовне (з урахуванням логіки конкретної науки та вікових можливостей школярів) розгортання змісту знань, способів діяльності у навчальних програмах, підручниках, посібниках та ін., дотримання такого самого порядку засвоєння знань має виступати фундаментом ефективності засвоєння наступної частини знань. Тут має реалізовуватися дія закономірності оволодіння знаннями в форматі концентричної спіралі. Про важливість дотримання систематичності й послідовності у навчанні образно говорив К.Д. Ушинський: "Тільки система, звичайно, розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, незв'язними знаннями, схожа на комору, в якій усе без ладу і де сам господар нічого не знайде; голова, де тільки система без знання, схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо".
Які вимоги принципу свідомості навчання? Вимоги принципу свідомості ґрунтуються на розумінні особливостей пізнавальної діяльності людини. Знання передати не можна. Вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Свідоме навчання не може обмежуватися тільки розумінням учнями необхідності вчитися, життєвої корисності знань. Більш важливим є усвідомлення сутності основних наукових понять. Для підтримання свідомої навчальної діяльності важливо розуміти її мету, бачити перспективу застосування здобутих знань. Для того щоб учіння було свідомим, учні повинні володіти методами і прийомами навчальної роботи.

У чому полягає сутність принципу активності та самостійності у навчанні? Процес оволодіння знаннями — це результат активної самостійної пізнавальної діяльності. Учитель не має змоги "передавати" знання. Він може лише спонукати учня до навчальної праці, навчити методам такої роботи. Уже за своєю природою кожна дитина прагне до активної самостійної дії в будь-якій сфері діяльності. Невипадково малюкам властива фраза: "Я самі" Це природне прагнення в процесі пізнання навколишньої дійсності виявляти самостійність і активність. Тому так важливо вихователям (батькам, учителям) зважати на природне прагнення дитини до активної самостійної діяльності. Не варто намагатися підмінювати ці прагнення дитини своїми діями: виконувати за неї певне завдання, всіляко полегшувати навчальні завдання. З метою активізації самостійної навчальної праці учнів важливо дотримуватися певних правил: формувати пізнавальні мотиви навчання; залучати до різних видів самостійного опрацювання навчального матеріалу; озброювати учнів раціональними методами і прийомами навчання; заохочувати навчальну роботу; змінювати види навчальної діяльності; аналізувати навчальну працю вихованців з погляду її ефективності; навчати учнів розумових операцій; навіювати учням віру і впевненість у своїх пізнавальних можливостях.

Які вимоги принципу наочності? Принцип наочності постає, з одного боку, із закономірностей процесу пізнання, початковим компонентом якого є споглядання, а з другого — у процесі пізнання людина використовує першу сигнальну систему. До того ж треба зважати, що на початковому етапі навчання (в дошкільному і молодшому шкільному віці) мислення дітей має конкретно-образний характер. Використання наочності у навчанні сприяє поєднанню конкретного з абстрактним, раціонального з ірраціональним, теоретичних знань з практичною діяльністю. Я. А. Коменський визначив золоте правило навчання: все, що тільки можна, треба надавати для сприймання органами відчуттів.

Які вимоги принципу ґрунтовності навчання? Принцип ґрунтовності знань вимагає, по-перше, тривалого збереження в пам'яті учнів теоретичних відомостей, що виявляється в легкому і правильному відтворенні їх, у вмінні зв'язувати з ними нові відомості, і, по-друге, опанування на їх основі уміннями та навичками, що дають учням можливість надійно й упевнено застосовувати набуті знання у практичній діяльності. Навчання має сенс, якщо учні ґрунтовно засвоюють необхідні знання, на основі яких у них формуються уміння та навички. Ґрунтовними знаннями варто вважати такі, які добре усвідомлені, систематизовані, пов'язані з практикою, стають надбанням довготривалої пам'яті. Добре засвоєні знання є не тільки ті, що включені до фонду пам'яті, а передусім ті, що стали інструментом мисленнєвої діяльності. Тверде засвоєння головного, суттєвого, що є передумовою подальшого просування в навчальному процесі, приносить радість учневі, стимулює пізнавальну діяльність, виступає важливим чинником інтелектуального розвитку.

У чому полягає сутність принципу зв'язку навчання з практичною діяльністю? Навчання ґрунтується на об'єктивній закономірності пізнавальної діяльності: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Практика є попереднім поштовхом до пізнання та критерієм перевірки достовірності пізнавальної діяльності. Отже, навчання лише тоді буде успішним, коли особистість постійно відчуватиме корисність здобутих знань у задоволенні життєвих потреб. Адже мета навчальних закладів — підготовка людини до продуктивної праці, до активної, свідомої діяльності у сфері створення духовних і матеріальних цінностей.

У чому полягає сутність принципу доступності навчання та врахування індивідуальних особливостей учнів? Принцип доступності навчання ґрунтується на необхідності зважати на природні особливості й можливості учнів певних вікових груп з урахуванням індивідуальних особливостей фізичного та психічного розвитку кожної особистості. Реалізуючи вимоги цього принципу, педагог не повинен підпорядковуватися наявному рівню фізичного й соціально-психічного розвитку вихованця, а вести його за собою, орієнтуватися на ближчу зону його розвитку. Доступність визначається віковими можливостями учнів з погляду типових особливостей фізичного, психічного та соціального розвитку. Проте пропоновані навчальні завдання не мають бути легкими, оскільки вони не сприятимуть розвитку особистості, не стимулюватимуть його. Вони мають бути такими, щоб учні певної вікової групи справлялися з ними при достатньому напруженні фізичних і психічних сил. Легкість не сприяє активності. Долаючи значні труднощі під час навчання, особистість отримує задоволення не тільки від оволодіння певною сумою знань, а й від психологічного відчуття подолання труднощів.

У чому полягає сутність принципу емоційності навчання? Принцип емоційності навчання випливає з природи розвитку й діяльності особистості. Емоції (від лат. emoveo — хвилюю, збуджую) — особливий вид психічних процесів і стану, пов'язаний з інстинктами, потребами й мотивами, які проявляються у формі безпосередніх переживань (задоволення, радості, страху та ін.) і впливають на життєдіяльність людини. Емоції, на думку С.Л. Рубінштейна, суттєво впливають на протікання діяльності; у навчальній діяльності вони відіграють роль внутрішньої спонукальної сили. Негативні емоції (страх, ненависть та ін.) не відіграють роль спонукального заряду в навчанні. Навпаки, вони гальмують дії, активність думки. Успішність навчання більшою мірою зумовлюється почуттям упевненості учнів у своїх силах, прагненням подолати труднощі, задоволенням від досягнення поставленої мети. У системі колективної раціональної діяльності важливо підтримувати позитивні емоції, забезпечувати мажорний тон. Це знімає м'язове напруження, психологічні гальмування, "розкріпачує" особистість. Реалізація принципів навчання та дидактичні вимоги до них.

Принцип врахування індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання: Індивідуальний підхід до учнів у процесі навчання вима­гає створення умов для активної і організованої роботи всіх учнів, у той же час для індивідуального підходу до кожного із них з метою забезпечення успішного навчання і розвитку їх потенційних можливостей.Успішна реалізація даного принципу передбачає знання вчителем психофізіологічних особливостей учнів, рівнів їх навчальної підготовленості та стану фізичного здоров'я. Індивідуальний підхід більш ефективно здійснюється через сис­тему диференційованих завдань, розрахованих на різні рівні навчальної підготовленості учнів, темп і ритм їх праці. В ре­зультаті реалізації даного принципу ліквідуються прогалини в знаннях, уміннях та навичках учнів, поглиблюється та роз­ширюється діапазон знань окремих учнів з того чи іншого навчального предмета. «Індивідуальний підхід стимулює ре­алізацію позитивних потенцій школяра, і це благотворно впли­ває як на навчальну діяльність, так і на наступну участь у сус­пільне необхідній праці», — пише К. І. Гуревич.Одним із важливих завдань індивідуального підходу у нав­чанні є активне включення учнів у навчально-виховний процес, розкриття того особливого, що в .ньому приховано. Це допомагає учням наблизитися до розуміння своїх особливостей і використа­ти їх продуктивно у творчій навчально-пізнавальній діяльності.

Способи реалізації принципу врахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні:

• — знання і врахування в процесі навчання психофізіоло­гічних вікових та індивідуальних особливостей учнів;
• — диференційований відбір змісту, методів і засобів на­вчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів;
• — стимулювання самостійної індивідуальної навчально-пізнавальної діяльності учнів;
• — здійснення професійної орієнтації учнів на уроці з вра­хуванням їх інтересів, нахилів, здібностей;
• — організація навчально-пізнавального процесу з макси­мальним залученням учнів до участі в ньому (з врахуванням їх індивідуальних можливостей та бажання);
• — виявлення творчого потенціалу учнів і забезпечення умов для його реалізації в навчальній діяльності;
• — реалізація індивідуального підходу до оцінки знань, умінь та навичок учнів.

Принцип свідомості і міцності засвоєння знань, умінь та навичок учнів: Реалізація даного принципу спрямована на забезпечення змісту освіти і розвитку пізнавальних сил учнів. Він передба­чає необхідність усвідомленого і міцного засвоєння учнями основного, істотного у навчальному матеріалі, розвитку твор­чого мислення і здібностей. «Принцип міцності в сучасному розумінні повинен бути пов'язаний з принципом свідомості: запам'ятовувати учень повинен свідомо засвоєне, добре осмислене». Принцип свідомості у навчанні — це не тільки забезпечення системи правильних логічних операцій, а й формування відповідального ставлення учнів до навчан­ня, розуміння значення знань для життя людини і суспільства.Міцність і усвідомленість результатів навчання — це на­слідки забезпечення єдності освітньої, виховуючої та розвивальної функцій навчання. Вони характеризуються високим рівнем знань, умінь та навичок учнів, сформованості ідейно-моральних переконань, навичок навчально-пізнавальної діяль­ності, суспільно-ціннісної поведінки. Даний принцип орієн­тує також на практичну спрямованість навчання, забезпечення' дійовості знань, умінь та навичок учнів.

Способи реалізації принципу свідомості і міцності за­своєння знань, умінь та навичок учнів:

• — формування в учнів діалектико-матеріалістичного ро­зуміння оточуючого світу;
• — розкриття значущості і можливості використання набу­тих знань, умінь та навичок учнів як інструменту самопізнання;
• — озброєння учнів способами систематизації і узагаль­нення знань, умінь та навичок;
• —    зосередження уваги учнів на вивченні основного, істот­ного у змісті навчального матеріалу
•  -    виявлення й усунення прогалин у знаннях учнів;
• — озброєння учнів раціональними методами і засобами уміння, що сприяють усвідомленому засвоєнню знань;
• — формування в учнів умінь та навичок самореалізації, самоосвіти, самовдосконалення;
• — вибір і використання ефективних прийомів розвитку основних психічних процесів особистості (відчуття, сприй­няття, спостережливість, мислення, пам'ять, уява, мова, емоційно-вольова сфера);
• — виявлення і розкриття сутності причинно-наслідкових зв'язків у явищах, процесах, об'єктах вивчення;
• — забезпечення єдності знань і переконань, слова і дії, свідомості і поведінки учнів.

Принцип зв'язку теорії з практикою, навчання з життям: Даний принцип спирається на найважливіші методо­логічні положення про єдність теорії і практики, обумовленість навчання суспільними процесами. Його реалізація в процесі навчання забезпечує розкриття прикладного аспекту основ наук, практичної значущості вивчення навчальних предметів, формування соціальної орієнтації підростаючого покоління в нових політичних, економічних та соціальних умовах.Принцип зв'язку теорії з практикою, навчання з життям, його реалізація в навчальному процесі передбачає викорис­тання краєзнавчого матеріалу, Який дозволяє розкрити соціаль­но-економічний та освітньо-культурний потенціал регіону, мікрорайону школи, перспективу їх розвитку. Ознайомлення учнів з специфікою господарювання в регіоні сприяє підви­щенню ефективності профорієнтаційної роботи, а в резуль­таті — забезпечення кадрами певної галузі народного госпо­дарства. Головний мотив цього принципу — роз'яснення практичної значущості теоретичних знань для творчої праці людини, організація практичної діяльності учнів. «Розумно організована особиста практика дітей, яка підпорядкована навчально-виховним завданням школи, Органічно поєднуєть­ся з систематичним викладанням навчального матеріалу вчи­телем, вивченням матеріалу підручників і посібників, формує в учнів потребу в знаннях, забезпечує більш усвідомлене і захоплююче учіння, сприяє міцному, свідомому оволодінню знаннями, надає більшої переконливості науковим висновкам та узагальненням, привчає свідомо застосовувати їх у прак­тиці і надає їм дійового характеру.Здійснення зв'язку навчання з життям, теорії з практи­кою забезпечує поєднання вивчення основ наук з різними ви­дами праці (навчальна, виробнича, суспільна, побутова); ак­туалізацію в процесі засвоєння знань, умінь та навичок учнів їх життєвого досвіду; розширення цього досвіду та спирання на нього.Реалізація принципу зв'язку навчання з життям сприяє формуванню діалектико-матеріалістичного світогляду учнів, перетворенню їх знань у переконання, намірів у вчинки. Важли­вим при цьому є забезпечення організації виконання учнями прак­тичних завдань, що забезпечують поглиблення знань, осмислен­ня сутності явищ, що вивчаються, зв'язків між ними. Використання теоретичних знань при виконанні практичних зав­дань переконує учнів в істинності засвоєного навчального мате­ріалу і формує в них уміння застосовувати їх на практиці.Принцип зв'язку теорії з практикою передбачає активне включення учнів у соціальне значущу виробничу працю на підприємствах, установах, у сільськогосподарському вироб­ництві. Цей принцип сприяє прилученню учнів до суспільно-політичного життя держави, регіону, району; активної участі у розв'язанні соціально-економічних, екологічних, культурно-просвітницьких проблем, проблем освіти, навчання, вихован­ня та розвитку особистості.

Способи реалізації принципу зв'язку теорії з практикою, навчання з життям:

• — розкривати в процесі навчання об'єктивні закони, за­кономірності, ідеї, завдання перебудови і оновлення суспіль­ства нашої країни, ролі науки в підвищенні культурно-освіт­ньоого рівня населення, створенні матеріально-технічної бази, формуванні нового мислення, нових суспільних відношень;
• — знайомити учнів з основами сучасного виробництва, соціально-економічними перетвореннями в нашій кращі і за рубежем, для чого використовувати достовірні наукові дані
• і поточну інформацію;       
• — висвітлювати шляхи підвищення продуктивності праці виробничників, працівників культури і науки, озброювати учнів трудовими навичками та уміннями;
• — розкривати суть та специфіку політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в нашій країні і в світі наданому етапі розвитку цивілізації;
• — інформувати учнів про стан соціально-економічних і правових відношень між різними країнами світу;
• — використовувати в навчально-виховному процесі засо­би масової інформації (телерадіопередачі, періодична літера­тура, кіно, періодична преса, краєзнавчий матеріал);
• — висвітлювати позитивний досвід роботи трудових ко­лективів та окремих працівників регіону, міста, району, мікро­району, школи.

Принцип єдності освітньої, виховної та розвивальної функцій навчання: Єдність освітньої, виховної, розвивальної функцій навчан­ня обумовлено низкою об'єктивних факторів. Одним із них є створення умов для повної реалізації та самореалізації потен­ційних можливостей особистості з метою її всебічного вихо­вання та розвитку. Вихована та розвинена особистість повинна поєднувати в собі риси загальнолюдської моралі, фізичну дос­коналість, виявляти соціальну та громадську активність. Дру­гим фактором є зміст навчального матеріалу, в якому органічно закладений освітній, виховний та розвивальний потенціали, їх реалізація в процесі навчання забезпечує подальший розвиток і формування морально-естетичної культури особистості.Єдність навчання, виховання і розвитку особистості нау­ково обґрунтована та перевірена практикою. «Принцип вихо­вуючого навчання, — як стверджував В. О. Онищук, — відо­бражає закон єдності навчання і виховання». Залежно від змісту і характеру викладання результати вихову­ючого впливу на учнів можуть бути позитивними, негативни­ми, нейтральними. Перед учителем стоїть завдання оптималь­но використати зміст, форми та методи навчання з метою посилення виховного позитивного впливу на учнів, забезпе­чити формування в них моральних якостей, почуття патріо­тизму, інтернаціоналізму.Неабиякі виховні можливості закладені в предметах гума­нітарного циклу (література, історія, суспільствознавство та ін.), які мають значний потенціал для розкриття історичних законів розвитку суспільства, суспільних процесів, формуван­ня моральних ідеалів.Раціональна організація праці вчителя і учня на уроці сприяє формуванню самостійності, працелюбства, інтересу до профе­сійної праці, людей праці. Це ефективно впливає на формування навичок та умінь організації навчальної праці учнів, позитивно­го їх ставлення до учіння, відповідальності за його результати.Ідейність викладання навчальних предметів забезпечує гармонійний розвиток особистості учня, у якого в процесі за­своєння знань формуються певні елементи виховання та роз­витку. Взятий курс на національне виховання учнів у процесі навчання та в позаурочній діяльності — веління часу, одне із пріоритетних завдань соціального виховання.Розвивальне навчання забезпечує всебічний розвиток учнів з врахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей, оп­тимальний розвиток основних психічних процесів і особистісних утворень (здібностей, інтересів, вольових якостей). «Праг­нення людини до всебічності — об'єктивна, закономірна потреба його розвитку» — пише Е. І. Моносзон. В основу розвиваючого навчання покладена, перш за все, умова забезпечення глибокого засвоєння учнями знань та спо­собів діяльності. При цьому в них формується логічне, конкрет­не, образне і абстрактне мислення; прийоми порівняння, узагаль­нення, абстрагування, класифікації, систематизації, аналізу; розвивається пам'ять, спостережливість, мова, устремління.Ефективність розвитку учнів у процесі навчання забезпе­чується чіткою постановкою розвиваючої мети та завдань, раціональним використанням розвиваючого потенціалу на­вчального матеріалу, вибором та реалізацією форм, методів і засобів навчання, що сприяють загальному розвитку учнів, їх здібностей та нахилів.

Способи реалізації принципу єдності освітньої, виховної та розвиваючої функцій навчання:

• — проаналізувати програмний матеріал з метою виявлен­ня його освітнього, виховного, розвиваючого потенціалів;
• — продумати і правильно поставити освітню, виховну та розвиваючу цілі навчання з врахуванням специфіки навчаль­ного предмета, теми уроку, особливостей учнів класу;
• — відібрати (розробити) дидактичний матеріал, реаліза­ція якого забезпечить оптимальне досягнення триєдиної мети і завдань уроку (освітня, виховна, розвиваюча);
• — відібрати і використати на уроці ефективні методи, за­соби та форми організації навчання, що максимально сприя­ють засвоєнню знань учнів, їх вихованню та розвитку;
• — формувати способи розумової діяльності учнів, розви­вати образне, логічне, абстрактне і конкретне мислення учнів у процесі навчання;
• — забезпечити поєднання факторів інтенсифікації та оптимізації навчання, що дозволяє в кожній окремій ситуації вибрати найкращий варіант ефективного впливу на розвиток та виховання учнів;
• — розвивати творчі здібності учнів;
• — забезпечити максимально ефективний виховний вплив особистості вчителя на учнів як взірця інтелігентної людини.

Знання суті кожного принципу навчання та способів їх реалізації сприяє підвищенню, якості підготовки вчителя до уроку і його ефективності; ефективності спостереження, ана­лізу та самоаналізу уроку. При цьому можна скористатися си­стемою синтезованих оцінних параметрів:

• — вибір і реалізація оптимальної сукупності принципів , навчання на окремих етапах уроку та уроці в цілому;
• — визначення та реалізація принципу-домінанти, який переважно реалізується на окремих етапах уроку та уроці в цілому;
• — відповідність вибору навчального матеріалу, який за­безпечує реалізацію на уроці визначеного комплексу прин­ципів навчання, в тому числі принципу-домінанти;
• — вибір форм, методів та засобів навчання, що оптимально забезпечують реалізацію визначених принципів навчання на уроці.

Література:

1. Алексюк А. А. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. - К, 1998.
2. Барій М. Й., Ортинський В. Л. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007.
3. Ващенко Г. Г. Загальні методи навчання: Навчальний посібник. -Дрогобич: Коло, 2003.
4. Вишневський О. І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Навчальний посібник. - Дрогобич: Коло, 2003. ВІтвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. - К.: Центр уч~ бової літератури, 2003.
5. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997.
6. Зайченко І. В. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. - Чергнігів, 2003.
7. Закон України "Про освіту". - К.: Генеза, 2002.
8. Концепція державної програми розвитку освіти в Україні на 9. 2006- 2010 роки.
9. Крушельницька О. В. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2003.
10. Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005.
11. Мазуха Д. С, Опанасенко Н. І. Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2005.