Увага важлива для педагога в трьох відношеннях:

1.   Увага як мірило розвитку й показник напрямку душі. Ми не знаємо ніякого способу заглянути в душу іншої людини, як спостереження за проявами її пасивної уваги. «У кого що болить, той про те і говорить».

2.     Увага як ворота для всього, що входить в душу. Повз увагу ніщо не проникає в душу людини – факт. Отже, якщо вихователь хоче проникнути в душу вихованця, то повинен звернути його увагу на бажаний предмет. Для цього є декілька способів:

а.  Посилення враження. Посилення враження можна здійснити прямо - прикладом, підвищуючи голос, підкреслюючи слова, малюючи велику картину яскравими фарбами та ін.; не прямо - усуваючи враження, які могли б розпорошувати увагу: тиша в класі, відсутність у ньому предметів, які відвертають увагу учня.

б.   Пряма вимога уваги. Набір засобів, що прямо викликають увагу учня, дуже різноманітний. Один з кращих засобів – часте звертання до учня. Для того, щоб тримати увагу учнів постійно спрямованою на предмет навчання, корисно змушувати учнів виконувати по кілька дій за встановленою командою. Наприклад, устати, сісти, розгорнути конспекти, згорнути та ін. Це дає учням звичку щохвилини бути уважними до слів учителя. Дуже корисно для викладача виробити звичку спочатку ставити запитання, а потім, трохи почекавши назвати ім’я того, хто повинен відповідати на це запитання: цим увесь клас готується до відповіді.

в.    Заходи проти неуважності. Крім неуважності окремих учнів, коли той чи інший учень відволікається від навчання власними думками або якимось стороннім враженням (наприклад, шепіт), буває ще загальна неуважність класу, сонливий його стан, загальне зниження рівня психофізичного життя, за висловом Фехнера, стан, що передує засипанню. Причини такого стану бувають фізичні і моральні: дуже спекотно в кімнаті, мало кисню в повітрі і т.д. Моральні: монотонність і одноманітність звуків викладання: рутинність викладача, втома від одних і тих самих знань. Викладач, який присипляє увагу учня, впливає на них так само, як впливають на кожного краплі води, що падають одна за одною і видають одноманітний звук з маленькими варіаціями. Щоб клас не дрімав, учитель сам не повинен дрімати, проводячи свій урок легкою второваною дорогою, позбавився одноманітності.

Увага самого вчителя до своєї справи – це головний радикальний засіб проти загальної сонливості класу; але є ще паліативні заходи, до яких звичайно вдаються, а саме: класний спів; пісня, проспівана серед уроку, оживляє клас, будить його енергію; тілесний рух, невелика класна гімнастика, особливо для молодших учнів та ін. Збудження уваги – засіб, який не дає заснути людині, як рух рукою.

г.     Цікавість викладання. Цікавість ця може бути двоякого роду – зовнішня і внутрішня. Найбільш нецікавий урок можна зробити для учнів цікавим зовнішніми засобами, які не стосуються змісту уроку, урок стає цікавим, як гра в увагу, як суперництво в пам’яті, у винахідливості та ін.

3.        Увага як матеріал для виховної діяльності. Увесь розвиток людини розумовий і моральний виявляється у напрямку її уваги. Пробудіть у людини інтерес до всього корисного, вищого і морального – і ви можете бути спокійним, що вона збереже завжди людську гідність. У цьому й повинна полягати мета виховання й навчання.

Вчитель у будь-якому разі, насамперед повинен довідатись про причину неуважності й спробувати ліквідувати її.

Заохочувальні засоби, як, наприклад, нагороди за уважність і стягнення за неуважність, теж допускаються. Але потрібно, щоб ці засоби не були надто сильні, бо це тільки зіпсує справу. Оцінки за неуважність – добрий засіб ще тому, що дає самій дитині можливість помітити, як її увага співставляється з увагою товаришів, і тільки цього іноді досить, щоб зробити дитину уважнішою.