Субота, 2024-04-13, 6:59 PM
ПЕРСОНАЛЬНИЙ САЙТ
педагога професійного навчання Цюпак Ольги Володимирівни

Цілі завжди випереджають можливості,
будуючи шлях для розвитку
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна Мій профіль ВихідРеєстраціяВхід
Меню сайту

Категорії розділу
Інформаційна бібліотека [171]
Навчаючи - виховуємо [23]
Виробниче навчання [15]
Професія "Діловод"
Все про комп'ютерні технології та Web-дизайн [124]
технічні новинки, комп'ютерне обладнання, програмне забезпечення
Словник комп"ютерних термінів та сленгу [4]
Стенографія [10]
Етика, естетика [22]
Логіка [14]
Машинопис та Діловодство [107]
Психологія [49]
тести, оптичні ілюзії, акцентуації
Релігієзнавство [9]
Філософія [26]
Філологія [68]
мово-літературознавство, фольклористика
Українська обрядовість [211]
вірування, прикмети, етнографія, обереги
У світі цікавого [86]
Лірична сторінка [36]
Мережива долі [1]
розповіді про неординарних людей
Жартома і всерйоз [24]
Скарбничка мудрості [32]

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу


Користувачі
Гості сайту
 





Помощь блогеру



 


Головна » 2014 » Липень » 24 » Суспільна свідомість та її структура: рівні і форми
10:01 AM
Суспільна свідомість та її структура: рівні і форми

Духовне виробництво - це виробництво свідомості: ідей, поглядів, переко­нань, гіпотез, теорій тощо. Воно здійснюється повсякденно і повсякчасно. Його багатогранність визначається багатогранністю свідомості як специфічного фе­номена людської дійсності, як суб’єктивно-ідеального буття людини в світі, сут­ність якого визначається рівнем усвідомлення специфіки тих процесів, речей, відносин, в межах яких воно одержує видимі і невидимі форми локалізації.

Проблема походження суспільної свідомості, як і свідомості взагалі, залиша­ється відкритою. Теологія пояснює її апеляцією до Бога; Г.Гегель - до абсолют­ної ідеї; матеріалістична філософія (від Демокріта до К.Маркса і В.Леніна) - до відображення як результату діяння зовнішнього світу на людину, «перетворен­ня енергії зовнішнього подразнення в факт свідомості» (В.Ленін). Залишаючи цю проблему для фазового розгляду (див.: Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. - М., 1972; МарголисДж. Личность и сознание: Пер.с англ. - М., 1986; Бердяев Н. Философия свободного духа. - М., 1927 - Т. 1-2; Гадамер Х.-Г. Исти­на и метод. - М., 1988), розпочнемо аналіз феномена суспільної свідомості з факту її кореляції різноманітними проявами суспільного буття: незалежно від поход­ження суспільна свідомість охоплює суспільне буття, пояснює, відтворює його суперечливий плин в ідеальних формах - поняттях, судженнях, гіпотезах, теорі­ях тощо. Зазначений факт не заперечує жоден з означених підходів. У теології він одержує форму розуміння світу через пізнання Бога і його творінь; в філо­софії Г.Гегеля - освоєння світу через самопізнання абсолютної ідеї; в марксизмі - усвідомлення буття на основі його відображення.

Розуміння - сутнісна характеристика суспільної свідомості. Незалежно від того, чи виникла вона раніше за суспільне буття, чи є його відображенням, тоб­то вторинним елементом, розмову про суспільну свідомість можна розпочинати лише з моменту, коли в свідомості виникає розуміння сутності того предмета, який свідомістю охоплюється. Суспільна свідомість є своєрідним «розуміючим охопленням» буття, його поясненням, узагальненням до рівня ідеального уяв­лення про майбутнє. Ідеальне майбутнє передує реальному буттю. У цьому плані «розуміюча свідомість» передує діяльності, цілеспрямовує її, визначає горизон­ти розвитку суспільства.

У широкому розумінні питання про співвідношення суспільної свідомості й життя (суспільного буття) втрачає статус основного питання філософії. Життє­вий процес постає як органічна єдність свідомості і буття, ідеального й матері­ального, духовного та реального. Найімовірніше може йтися про їхню взаємо­дію, далі якої пізнання втрачає сенс і перетворюється на спекуляцію. Свідомість і буття, матеріальне й ідеальне зумовлюють одне одного, постають як відносно самостійні феномени життя. Абсолютизація значення (первинності чи вторин­ності) будь-якої складової життєвого процесу заводить теорію в глухий кут, лишає її евристичності. Таким же чином суспільне буття неможливе без суспіль­ної свідомості, і навпаки. Адже доки не було суспільної свідомості, доти не було й суспільного буття. Тваринне життя людиноподібної істоти не можна назвати суспільним. Суспільним, тобто людським, життя ставало поступово як продукт не тільки спільної діяльності людей, а й все більш усвідомленого ставлення інди­віда до дійсності, інших людей і до самого себе.

Суспільну свідомість можна вивчати в різних аспектах: в гносеологічному - вчені дискутують про співвідношення свідомості з буттям через призму первинності-вторинності; в історичному - йдеться про рівень розвитку свідомості в плані більш-менш грунтовного розуміння дійсності; в психологічному - досліджують­ся психічні процеси, що лежать в основі свідомості; в соціологічному - вчені розмірковують про роль свідомості в житті суспільства, його специфічних фор­моутворень (типів, видів, форм) зокрема.

Вивчаючи феномен суспільної свідомості, соціальна філософія враховує всі ці аспекти і разом з тим не зводиться до них, не є їхньою сумарною дисципліною. Вона реалізує свій особистий зріз, суть якого - вивчення питання про статус, суб’єкт і функціональні можливості суспільної свідомості як одного із спонукальних чин­ників людської життєдіяльності. Соціальна філософія намагається проникнути в таємницю продуктивної сили суспільної свідомості, виявити шляхи і засоби її вико­ристання. Наприклад, К.Маркс розмірковував над продуктивною силою класової самосвідомості; М.Вебер - релігійної; М.Данилевський - етнічної. Сучасна доба по­ставила питання про продуктивну силу національної самосвідомості. Все це - різ­номанітні зрізи соціально-філософського аналізу суспільної свідомості, що, безумов­но, відрізняється від гносеологічного, психологічного, історичного.

У структурному вимірі суспільна свідомість складається з таких елементів: індивідуальна (суспільна) свідомість і безпосередньо суспільна свідомість; емпі­рична (здоровий глузд) і теоретична суспільна свідомість; суспільна психологія норми та уявлення, що складаються у повсякденному житті; усну народну твор­чість, зафіксовану в приказках, казках, анекдотах тощо. Здоровий глузд, як пра­вило, вдовольняється оцінкою і узагальненням фактів повсякденного життя, концентрує знання в судженнях, забезпечує успішну поведінку і діяльність лю­дей у межах відносно сталих, стандартних обставин. Здоровий глузд, будучи поважним супутником у чотирьох стінах, «переживає найдивовижніші пригоди, як тільки він зважиться вийти на широкий простір дослідження» (Маркс К., Ен­гельс Ф. Твори. - Т.20. - С. 21-22).

Здоровий глузд не одразу сприйняв, наприклад, істини про кулястий вигляд Землі, про рух її навколо Сонця, теорії відносності (А. Ейнштейн), перетину па­ралельних прямих у нескінченному просторі (М.Лобачевський) тощо. Практич­на неспроможність здорового глузду виявляється відразу, коли він претендує на загальнонаукове та загальнофілософське узагальнення.

Теоретична свідомість - сукупність поглядів, що узагальнюють широкий спектр явищ і фактів дійсності, узгоджених між собою певним рівнем системати­зації, послідовності, логіки та пов’язаних з філософсько-світоглядними принци­пами і настановами. Вона забезпечує орієнтацію діяльності людини, грунтується на суспільно-історичній практиці, узагальнює її досвід, розвиває його, моделює нове знання, що випереджає розвиток дійсності і постає чинником її формоут­ворення. Прикладом тому є квантова механіка, теорія відносності, еволюційне вчення Ч.Дарвіна, теорія додаткової вартості К.Маркса.

Підкреслюючи загальний характер теоретичної свідомості, слід мати на увазі, що її можливості також не безмежні. Як Бог не може створити камінь, який він був би не в змозі підняти, так і людство не може створити теорію, яка б охоплюва­ла життя у всіх його тонкощах і нюансах. «Теорія, мій друже, сіра. А древо життя - золоте», писав Й.Гете. «Якщо життєві факти не вкладаються в теорію, то гірше для теорії», - вважав Г.Гегель. Теорія повинна переосмислити свої основи, пере­будувати наявне знання, логіку і навіть висновки. Саме в цій ситуації теоретичній свідомості на допомогу приходять здоровий глузд, буденна свідомість.

Буденна свідомість не займається обгрунтуванням чи доведенням знань. Яким чином вони одержані, на чому грунтуються, чим їх можна довести - всі ці пи­тання її не турбують. Наприклад, народна медицина вражає лікарів і вчених своєю необгрунтованістю і дивовижною ефективністю. Багато в чому вона пе­рекриває можливості сучасної медицини, лікувальної практики. Проте офіційні лікувальні заклади ще широко не застосовують народну медицину. Теорія стри­мує практику, і від цього страждає не тільки практика, а й теорія, яка могла б значно глибше проникнути у світ непізнанного за умови залучення знання, здо­бутого буденною свідомістю.

Своєрідні характеристики притаманні і таким відносно самостійним елемен­там суспільної свідомості, як суспільна психологія та ідеологія. Суспільну пси­хологію часто називають ще масовою свідомістю (Уледов А. Структура общес­твенного сознания. - М., 1968. - С. 161). В принципі, це не викликає заперечень, бо за формою і способом існування суспільна психологія дійсно є свідомістю мас. Вона постає як сукупність почуттів, настроїв, емоцій, навичок, звичаїв, особ­ливих рис характеру, що притаманні певній групі людей або суспільству. Суб’єктом суспільної психології є люди, що проживають у певних об’єктивно-суб’єктив­них умовах, спілкуються між собою, переживають спільні соціально-психологічні стани симпатії, антипатії, страху, відчаю, надії і злагоди. Суспільна психо­логія - це синкретична свідомість. Різноманітні погляди, чуттєві стани (моральні, політичні, естетичні, релігійні, філософські, а також інтереси - загальнолюдські, класові, національні, індивідуальні) містяться в ній у розпорошеному стані. Чіт­кої грані між ними, як правило, не існує. Релігійні погляди, настрої, вірування переплітаються з моральними і естетичними; філософський світогляд обіймає світоглядні узагальнення побутової свідомості; політичні настрої та почуття тіс­но взаємодіють, тому неможливо провести будь-яку межу між ними.

Суспільна психологія - сфера емоційної свідомості. Почуття в ній передують розуму, пристрасні переживання (задоволення, незадоволення, страх, гнів, ра­дість, здивування, любов, сором тощо) підміняють раціонально обгрунтовані доводи здорового глузду чи науки.

Висока емоційна напруга, що пронизує суспільну психологію, робить її без­посереднім чинником, мотивом поведінки і діяльності людини.

Суспільна психологія - багатовимірне явище. І хоч різкої межі між пласта­ми, звичайно, нема, все ж досить помітними й відносно самостійними її формо­утвореннями є суспільні настрої і звичаї, громадська думка, національний ха­рактер. Вивчення зазначених формоутворень, їхньої ролі в житті суспільства і людини постає проблемою, що має безпосередньо практичне значення. Сього­денний рівень організації соціуму й розвитку суспільної свідомості зумовлює той факт, що соціум не приймає командно-адміністративних дій. Тому слід вра­ховувати інтереси людей, їхню психологію, суспільні настрої та установки. Без їх вивчення про ефективність соціальної політики не може бути й мови (Горш­ков М.К. Общественное мнение. - М., 1988; Грушин Б. А. Массовое сознание. - М., 1987; Сергиенко П.А. Массовое политическое сознание. - Киев, 1991).

Суттєвим і значущим елементом суспільної свідомості є ідеологія. На відміну від суспільної психології, ідеологія створюється фахівцями. Ідеологія охоплює переважно класові інтереси, обстоює й захищає їх. Саме тому її розглядають здебільшого як класову свідомість. Це - систематизована, теоретично оформле­на сукупність ідей, поглядів, переконань. Різноманітні шари свідомості (по­літичний, естетичний, моральний, релігійний тощо) одержують в ідеології пев­ну інтерпретацію і оцінку. Вони, так би мовити, розкладені по полицях відпо­відно до потреб суб’єкта.

Ідеологію часто називають ілюзійною свідомістю. І в цьому є певний сенс. Ідеологія має справу не з самою дійсністю, а з її відображенням. Ідеологія захи­щає інтереси певного суб’єкта, базуючи їх обгрунтування на вторинних даних про дійсність. Нині найбільш ефективною ідеологічною формою відтворення загального є релігія. Інші форми ідеології - буржуазна, пролетарська, соціаліс­тична - орієнтуються переважно на свого суб’єкта. Людська загальність виступає в них, як правило, лише в декларативній формі. Особливо різко це виявилося в пролетарській ідеології, що, з одного боку, проголосила свій суб’єкт - проле­тарську масу - найбільш прогресивною частиною суспільства, а з другого - під­порядкувала їй інтереси всіх інших верств населення. Це призвело до нового кола суспільного розбрату і конфронтації. Як елемент суспільної свідомості, іде­ологія є опосередкованим чинником людської діяльності.

Функції суспільної свідомості різноманітні. їх не можна звести до відобра­ження суспільного буття, адже свідомість не лише відображує світ, а й творить його. Різнобарвність функціональних проявів свідомості досить тривалий час у вітчизняній літературі замовчувалася.

Західна соціально-філософська література репрезентує більш широку паліт­ру поглядів на функціональні особливості суспільної свідомості. Так, В.Вундт (1832-1920) скрупульозно проаналізував соціальне функціонування психології народу та її складових - колективної волі і народного духу; Е.Дюркгейм (1858— 1917) показав різнопланові функціональні прояви релігії і форм пізнавальної діяльності; М.Шелер (1874-1928) дав фундаментальну інтерпретацію історич­них умов, що заважають ефективному втіленню в практику різноманітних жит­тєвих, духовних і релігійних цінностей; Т.Парсонс (1902-1979) і Р.Мертон (н. 1910р.) узагальнили принципи так званої соціології пізнання й репрезентували соціологічний аналіз системи функціонування ідей незалежно від економічної і політичної структури суспільства.

Вивчення різноманітних підходів і поглядів дає можливість розглядати сус­пільну свідомість як поліфункціональний феномен, найбільш фундаментальни­ми проявами якого є пізнавальна, комунікативна, прогностична, оціночно-імперативна, інтегративно-мобілізуюча, мотиваційна, регулятивна і виховна функції. Пізнавальна функція суспільної свідомості здійснюється здебільшого у двох основних формах: як безпосередній процес масового усвідомлення світу шля­хом узагальнення і систематизації емпірично набутих досвіду і знань; як процес цілеспрямованого, спеціалізованого, професійного здобуття знань, підпорядко­ваних потребам суспільно-історичної практики. Сумарним результатом побу­тово-масового освоєння світу є побутова свідомість, здоровий глузд, суспільна психологія. Професійне усвідомлення дійсності репрезентує такий суспільний інститут, як наука.

На рівні побутової (масової) свідомості пізнавальна функція багато в чому має випадковий характер. Процес пізнання здійснюється не відповідно до за­гальних закономірностей, а найчастіше шляхом спроб і помилок. Він набуває емоційного забарвлення й підпорядковується задоволенню безпосередніх жит­тєвих потреб.

Наукове пізнання є цілеспрямованим процесом ідеального освоєння дійсності. Його продукти не лише повторюють в ідеальній формі наявну реальність, а й відображають її об’єктивні закономірності з погляду перетворень і змін, що від­буваються завдяки практичній діяльності людини.

Пізнавальну функцію виконує кожна форма суспільної свідомості, хоча реалізу­ється вона в них не однаково. Для одних вона є головною, для інших - підпорядко­ваною більш загальним сутнісним особливостям. Наприклад, мораль пізнає світ через призму добра і зла. Парадигмою релігійного усвідомлення дійсності є ідея Бога. Ідеологія сприймає дійсність через її попереднє відображення в дзеркалі сус­пільного інтересу. Філософія розглядає найбільш загальні закони і закономірності життя, діяльності, мислення. Пізнання постає головною і, по суті, єдиною функцією для такої форми суспільної свідомості, як наука.

Індивідуальна свідомість - це духовний світ кожної особистості. В ньому інди­відуальним чином виявляються найбільш суттєві (і випадкові) особливості ду­ховного життя суспільства, риси, пов’язані з своєрідністю життєвого шляху, піз­нання, культури та виховання даної особистості. Індивідуальна свідомість фор­мується на основі засвоєння сукупності знань, культури, цінностей, норм, здо­бутих людством у процесі історичної еволюції. Разом з тим індивід, що в духов­ному розвитку в загальних рисах повторює ходу духовної еволюції людства, має певний рівень автономії і свободи. Він йде індивідуальним шляхом пізнання і самопізнання. Саме тому індивідуальна свідомість не є спрощеним (чи звуже­ним) повторенням суспільної свідомості, а постає особливим феноменом, що може впливати на духовний розвиток доби, вести за собою народи, класи, нації.

Власне суспільну свідомість також не варто уявляти як просту суму індивіду­альних свідомостей. Це - специфічна духовна система, що існує у вигляді різно­манітних форм: системи філософських, наукових, художніх, моральних, право­вих, політичних ідей та уявлень. Її характерною особливістю є відносна самос­тійність щодо індивідуальної свідомості і суспільного буття. Основу власне сус­пільної свідомості становлять традиції, моральні норми, громадська думка, на­строї, погляди, звичаї, смаки тощо.

Емпіричну свідомість часто називають повсякденною свідомістю, або здоро­вим глуздом. Вона включає накопичений за віки емпіричний досвід та знання.

 

Категорія: Філософія | Переглядів: 2714 | Додав: Olga | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Календар
«  Липень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Друзі мого сайту
  • Інформаційний портал "Профтехосвіта Хмельниччини
  • Вище професійне училище № 25
  • Блог методиста ВПУ-25 Мар'янич Т.Г.
  • Персональний сайт Коржан Т.В.
  • Створити сайт uCoz
  • Інструкції для uCoz

  • Сьогодні

    Архів записів

    www.qrcode-generator.de
    Copyright MyCorp © 2012- 2024                       Всі авторські права захищені

    При використанні матеріалів блогу, посилання на джерело обов"язкове. Дякую за розуміння!

    www.copyright.ru

    %
    освітній портал Педагогічна преса
    https://web-kwest18.blogspot.com/